google analytics

Wednesday, September 2, 2015

Щас буде дуже сумний пост

     Для початку кілька "дисклеймерів". По-перше, я не плутаю туризм з еміграцією. Я знаю про існування зворотнього боку місяця - вісімнадцять видів геїв, мішанку-калейдоскоп рас, погану асиміляцію, недоліки надмірної лібералізації, і надмірної зарегульованості, притаманної розвиненим країнам. По-друге, цей текст написано після п’яти візитів в Великобританію до родичів, і через тиждень після крайнього візиту. Лише один з візитів був туристичним.  Тому на емоції і синдром повернення, чи хибні враження туриста все не спишеш. По-третє, в Україні я почуваюсь досить впевнено, у всіх сенсах. В мене є добра робота, мені є де жити, я маю можливість подорожувати, мені достатньо грошей, і так далі. А ще, я ніколи не був адептом ідеї "в нас повна жопа, а на тамтому березі - суцільне Баунті". І взагалі я люблю думати, і не схильний до швидких висновків.
     Цей текст про різницю. Не поверхневу, а різницю по суті. Точніше, про мої думки про цю різницю. А також про депресуху і відчуття руїни, яке охоплює після повернення з англійського села з назвою Staxton. З легким присмаком філософських роздумів на тему "коли ж в нас так буде, і чи взагалі колись буде." Але без висновків. Висновки кожен зробить для себе сам.

     Село розташоване за 12 км від найближчого міста з населенням 50 тис людей і за 50 км від Йорка - столиці графства. В селі лише дві вулиці. Мейн стріт і бек стріт. І до сотні хат. Одна з меж села - національна дорога А-64, яка пролягає з Йорка до північного моря. Те, що з кожної другої машини не тягнеться, як в нас, стовп чорного диму від галімої соляри - я пропущу. Але є одна дивина. В селі не сруть пси. Точніше, вони звісно сруть, але господарі за ними прибирають. В спеціальні ящики, які стоять обабіч дороги. Крім звичайних смітників для людей, які теж стоять при дорозі. Ще раз. Прибирають. За собаками. В селі. Я не те що в селі, я в центрі Львова не можу стати на газон в парку, якому 300 років, щоб не вимаститись гівном. І ще собаки не брешуть. Можливо, тому, що господарям непотрібні злі собаки, які, як в наших селах, цілодобово брехатимуть на будь-який звук в радіусі кілометра. Відповідно на ланцюгах в будах вони також не сидять - це жорстоке поводження з тваринами. І не чекають на помиї як на небесну манну. Помиї - шкідливо. Для того, щоб їх годувати, є спеціальні магазини, і корм для собак подекуди здоровіший за їжу для людей. Англійці люблять собак.

        А ще в Стекстоні майже немає парканів, через які я не міг би переступити. А якщо вони є, то вони з рослин, і виглядають як у казці. Чому? Можливо, коли в людей задоволені елементарні потреби, вони стають не такими злими і небезпечними? І палаців також немає. Всі будиночки ніби утворюють один ансамбль, який зветься селом, а не слугують мірилом і засобом самоствердження власника, як то є в нас. Виглядає офігенно. Очевидно, вони це контролюють. Навіщо вони це роблять - не знаю. Хіба негарно, коли хтось "вигнав" 12-метрову коробку під твоїми вікнами? А ще я бачив, як в сусідньому будинку робили ремонт, і викидали будівельне сміття. Сміття викидали через "рукав", який був опущений з вікна просто в причеп. Таку технологію я бачив у центрі Львова лише один раз при ремонті якогось готелю в центрі. Чому вони не володіють нашою технологією - витряхуванням мішків (бо мішки ж дорогі) в припаркований на газоні Зилок? Вони по слабкості разума вірять, що тоді все довкола вкриється шаром пороху, а це - недобре. Не знають, що то все змиє дощ і здує вітер. Якщо ж хтось буде забруднювати село - сусіди пожаліються консулу. То по-нашому голова сільради. І знову ж таки - вони чомусь впевнені, що консула не можна та як в нас просто взяти і послати нахуй. Дивні люди одним словом.

    В селі є дороги. Дуже якісні. Саме так, вуха вас не зраджують. В селі. Дороги. І тротуари теж є. Зі з’їздами, подекуди і зі світлофорами. На сонячних батареях. Навіщо вони їм - невідомо. Ми ж якось живемо без доріг і тротуарів в селах. А подекуди і в містах.

     В селі є хороший дитячий майданчик, поруч - басейн (так, за басейном непотрібно їздити в найближчий обласний центр), ігровий парк для дітей. До ресторану (не пабу) потрібно перейти дорогу А-64. Супермаркет Моррісонз (далеко не єдиний в цьому районі) за 5 хв машиною. Супермаркета подібної якості у Львові немає навіть близько, і вибір товарів в ньому - незрівнянно більший. Це не перебільшення, це правда. І все це має дуже просте пояснення - в багатій країні просто більше попит, а отже - автоматично більша і пропозиція.

   Досить про матеріальне. Час плавно переходити до духовного. В англійців безліч пісень для дітей. Це ніби проста річ, але їх реально вдесятеро більше, ніж в нас. Чому? Знову ж таки - попит. Потреби вищого порядку. Але попит на духовне важко з’являється, коли людині немає що жерти. Немає нам часу писати пісні - нам потрібно їсти, воювати, сапати бульбу, бо інакше ми не виживемо. Нам немає часу святкувати Різдво і дні народження дітей по тижню, розвішувати кульки і стрічки з привітаннями, розсилати листівки всім знайомим на Різдво, і ще багато-багато на що, про що ми навіть не замислюємось. Злидні матеріальні призводять врешті решт до злиднів духовних, які передаються з покоління в покоління, і нищать людей зсередини, поглиблюючи кризу.

      Від цього не рятують ані статки, ані багатий внутрішній світ. За будь-які гроші неможливо отримати в бідній країні те, що має представник середнього класу в Англії з абсолютно середніми статками. І мова навіть не лише про стабільність, впевненість в завтрашньому дні, хороші дороги, і смітники для собачого лайна. Справа в оточенні. Якщо більшість людей живе бідно, в країні низький попит. Якщо попит низький - немає пропозиції. Чому за 10 км від Стекстона купа салонів авто, а в нас за машиною потрібно їхати до найближчого обласного центру? Бо англійці без авто нікуда? Ні. Все це через попит. Чому від нас так мало літають літаки? Через податки і корупцію? Маячня. Ними просто немає кому літати. Був би попит - жодні регуляції не зупинили б авіаперевізників. Чому біля сіл немає супермаркетів, ресторанів, і дитячих басейнів? Земля дорога? Голова сільради хоче хабар? Ні. Просто в них ніхто не ходитиме, бо люди живуть дуже бідно. Чому хтось, коли заробить чи вкраде гроші, негайно відгороджується п’ятиметровим парканом від інших? Все просто - він справедливо боїться людей довкола, які живуть в  лайні, а духовна бідність не дозволяє йому спробувати змінити щось за своїм парканом.

    При всій любові до свого, ми в порівнянні з англійцями - неандертальці. Живемо як в хліві, і поводимось відповідно. Причому ми не гірше освічені, і не менш розумні. Наша шкільна програма - складніша. Але в порівнянні з ними ми живемо погано. Причому навіть незалежно від кількості грошей в наших кишенях. Чимало моїх знайомих мають статки не сильно менші, ніж середня англійська родина, а то й навіть більші. Навіть не в відносних, а в абсолютних цифрах. Але багато речей просто не купиш за гроші. Маючи навіть мільйони, можна оселитись в елітному районі, але тоді  довкола будуть триметрові паркани, будки охоронців, і злі пси, що потрібні для відгородження всього цього "раю" від реального світу. І оточення буде відповідне - здебільшого злодії, яким пощастило дорватись до корита, і щось звідти вкрасти. В яких матеріальне багатство не спричинило багатства духовного, в результаті чого народився пшонка-стайл. А за межею раю все одно буде реальність. Можна багато часу проводити по закордонах, купувати імпортні продукти і речі, і хизуватися цим. Але це лише тимчасовий порятунок. Рано чи пізно стане зрозуміло, що сенсу в цьому небагато.

    Я не маю відповідей на питання, які спричинить цей пост. Вони настільки риторичні, що і ставити їх не хочеться. Це просто мої враження від відвідувань англійського кантрісайду у графстві північний Йоркшир.

1 comment:

MAG said...

"Я не маю відповідей на питання, які спричинить цей пост"

Ну відповіді дуже прості - омріяний вами ідеал визначається рівнем цивілізованості спільноти - який не тотожний рівню писемності, або технічної освітченості. Це комбінація домінантних, відмінних за психологічно-соціально-економічно-політичними уявленнями груп, цей рівень у свою чергу визначається історією, тобто зміною цих параметрів у часі - логіка цих змін подібна у різних людських спільнотах аж до шаблонності, але унікальна за обставинами та відповідно тривалістю. У них свої - у нас свої. У тому й різниця.