Колись давно в аеропорту Берліна я не міг зачекінитись в автоматі, і через прошу-перепрошую підійшов до двох працівників за стойкою, які стояли і колотили %уями груші. Я дуже ніяковів, що відволікаю людей, але виходу не було. Коли я наблизився до них, вони зустріли мене широчезними посмішками, і словами:
Сер, як добре що Ви підійшли саме до нас. Не хвилюйтесь, ми зараз все зробимо. Ви нас завсім не відволікаєте, навпаки - якщо ці автомати будуть працювати коректно, всіх нас чекає звільнення!І знаєте що я вам скажу. Тепер, коли код наполовину зі мною пише Чатгпт, а докстрінги він пише ще до того як я закінчив вводити три лапки, я розумію, що я - отакий о%уєнний і незамінний працівник інтелектуального фронту - скоро цілком можу вилетіти голов_жопов_на_мороз. А от перукарі, масажисти, і навіть двірники, як нам обіцяли всі фантасти - якраз ні, бо фіг таку механіку наступні десятки років хто повторить. Отак іноді розвивається прогрес...
No comments:
Post a Comment