Канонічне лицемірство

      Мене щось останнім часом навідує одна думка, яка полягає в тому, що наскільки Церква відділена від держави, настільки ж світська поведінка людей відділена від заповітів Церкви. Колись давно-давно весь цивілізований світ зрозумів, що якщо лишити церкву керувати світським життям, нічого доброго з того не буде. І декретами на рівні конституцій зробив держави "світськими", вирішивши таким чином проблему раз і назавжди. Тепер Держава позбавила себе потреби слідувати канонам Церкви. Причому Церкви лишили в спокої, але в паралельному просторі. Такий собі пакт про ненапад. Держави не рухають церкви, а церкви не звинувачують державу у гріхах і єресях, яких в кожної держави абсолютно безмежна кількість, і це - необхідність, без цього не буде ні порядку ні прогресу.

     Держави на рівні законів це вирішили, а от люди ніяк не наважаться. І все мучаються вибором на кшалт того, що обговорюється в подібних інтервью. Можливо людям варто замислитись над цим під кутом, під яким на це подивились держави, і врешті вирішити це питання для себе, замість лицемірити і страждати від власного вибору?