Алкотуризм. La Vie

В мене є мрія.

(С)

Об'їздити якомога більше світу з сесіями алкотуризму, поки мої найбільш рухливі друзі - Професор і Саша-стейкхолдер - не осіли. Вони не сховаються від мене ні в горах Румунії, ні навіть в Австралії. Ні тим паче в Амстердамі, куди щойно переїхав Професор, влаштувавшись робИть на Букінг.ком - градообразуюшче прєдпріятіє Амстердама, на який лише в столиці Голандії працює більше 10 тисяч людей. Я люблю Професора. Я вже тисячу разів говорив це, але ніколи не стомлюсь повторювати. Зокрема за те, що він романтик. А ще любить правильно бухнути, глибоко знає толк в предметі, і завжди радий хорошим гостям типу мене.

Не перемикайте - попереду цікаві відкриття і відвідини найстарішого стрип-клубу Амстердаму...

Насправді, алкотур розпочався ще в аеропорту Києва, з двома випадково зустрітими товарищами і пляшкою коньяка з дьютіка. Тож в аеропорту Амстердама я опинився very smoothly, і аж не спомнився як потрапив в обійми Про і вокзальних таксистів. Доречі, ось вони - бомбіли Скіполя:

Через дорогу, всупереч правилам, на пішому переході, стояла ще одна Тесла-таксі, що, нажаль, не потрапила в кадр.

Далі був потяг безшумний напрочуд чистий потяг, що за 15 хвилин домчав нас до Гарлема, і холостяцького барлогу Професора.

Урбаністичну кульбабку біля ганку Професор дбайливо і зворушливо оберігає і захищає від чобіт гостей. Певно, нагадує вона йому про рідну землю і дніпровські кручі...

      А ось Гарлем. Місто, де подають офігезні порції ребер, і де я пізнав тонкощі японської кухні. Він, як і вся Голандія, нереально впорядкований, гарний, спокійний, і безпечний. Тут я ще раз переконався, що важлива наша відмінність - переляканість наших людей. Мене також. Мабуть причини цього історично-економічні-генетичні, але факт - ми постійно перелякані і постійно готові до бою. Навіть не усвідомлюючи цього. Мозок глибоко закарбував істину - щоб вижити - потрібно, щоб зуби були завжди назовні, а тіло завжди готове до нападу. Інакше - ніяк. Стоп, в місцевих таки інакше. Ці люди спокійні, усміхнені, в їхніх обличчях і поставах немає відбитку страху. На перший погляд це дрібниця, але насправді це зовсім не так. Постійний стрес сильно змінює особистість, а на великих часових інтервалах змінює цілі народи і їх ментальність.

Гарлем. Який, як і все що я бачив у Нідерландах, виглядає так, що з'являється відчуття, що нам до цього не вирости ніколи, скільки б ми не росли...

Потрапити під велосипед в Голандії легше, ніж під машину :)

Вуличка в центрі Гарлема.

Площа Ринок. Як і в багатьох містах Європи, на площі ринок - суцільний ринок. Як в нас 60 років тому :)

Як сказав Професор, якщо ти не знаєш де поїсти - шукай значок Гінес. Ірландці не підведуть ніколи. Повірив. Підвели. Все дуже смачне, але стільки їжі мені зазвичай потрібно на два-три дні :) Заледве подужали разом.

Дворик, Гарлем.

Все це плюс-мінус стандартно. Красиві фото з Амстеру не постив лише лінивий, тому зосередимось на основній меті візиту :) Тобто, мета в алкотуризму - поквасити, але ж Амстердам - світова столиця сексуальних ізлішеств і марихуани. Марихуана нам ні до чого, ми ж алко-, а не нарко-туристи, але от побувати в Амстердамі, і не долучитись до індустрії секс-розваг було б нерозважливо. Але спочатку потрібно бухнути, бо без розширення свідомості походи в такі місця приречені на розчарування, навіть у Львові. Обійшовши п'ять-сім прекрасних барів, ми вирішили що час відвідати нагуглений заздалегідь, найстаріший і найкласніший (згідно тріпадвайзера) стрип-клуб Амстеру, одноіменного до одного прекрасного місця на Вірменській у Львові. Шукав навмисне щось нормальне, помірковане, і не надто шокуюче.

За іронією долі, сіє гніздо разврату виявилось саме за стінкою від улюбленого ірландського пабу Про, де з ним вітаються за руки і влаштовують смолтоки бармени і офіціанти. Пробравшись через якісь лабіринти району з дівчатами в вітринах, ми побачили чувака на табуретці, який за 2х5 євро запустив нас всередину.

La Vie

Дизайнер сього клубу особливого натхнення на момент його створення не мав, і зробив всьо дуже просто. Ми спочатку навіть не зрозуміли що вже прийшли. Забудьте всі люксусові інтер'єри подібних львівських клубів. Голандці - люди практичні. Барак, обшитий деревом, 5х15 метрів, вздовж однієї стінки два бари, вздовж іншої - місця для відвідувачів. Стоячі. Все. Є місце де поставити стакан. Це кілер-фіча і великий плюс закладу. Всередині нас вже чекали. Падуставша барменка з сьомим розміром душі за першим баром при вході. Свої чайові вона заробляє чесно і оригінально - ліпить монетки решти собі на видающієся частини тіла, і якщо ти крутий - можеш забрати. Бізнес йде незле - місця для монеток в цій копілці багато. Вона мені, доречі, сподобалась найбільше - видно шо тьотя добра, і багато чого в жичє бачила. До клієнтів не чіпляється, неагресивна, і лице в неї лагідне, наче в виховательки з дитсадку. Єдиний її мінус - додає в віскі лід.

Ліричний відступ. В віскі не можна додавати лід і колу. Крім найдешевших і найогидніших сортів. Не можна. Це абсолютне зло, при всій моїй толерантності. Лід і кола позбавляють віскі смаку, а Ваші рецептори - щастя. Не грішіть, особливо в піст!

На іншому барі відбувається основна атракція. Барменші там також топлес, і також далеко не першої свіжості. Я думаву, їх туди з віком "списують" згори, з барної стійки. Як коней зі скачок списують в колгосп, а потім і на ковбасу. Так от. Просто на барній стійці, там де наливають і випивають, позмінно танцюють стриптизерки, тримаючись за поручень під стелею, як у тролейбусі. Але на цьому не заробиш. Їх мета - lap dance - танець на колінах клієнта. За це дають 15-20 євро. І в методах досягнення мети дівчата не гребують забороненими прийомами. Упиратись важко. Найбільше я боявся, що мною зацікавиться стокілограмова афростриптизерка (ми її між собою назвали Валька), яка до того проявляла на барі дивовижну гнучкість. Вони там всі дуже наполегливі і доволі наглі. На щастя, крім Вальки. Одна дівчина сказала мені, що я мабуть не туди прийшов, раз не хочу lap dance, а іншій довелось розповісти, що ми з Про - gay couple. Що втім її бажань анітрохи не вистудило, вона сказала що любить геїв (точніше, гроші геїв), і врятувало нас, можна сказати, лише диво.

     Але самий треш відбувається, коли якогось нещасного витягнуть за комір до барної стійки. Там дівчина посуне всіх сусідів (яких там дуже рясно) і напої з-під своєї абсолютно голої жопи, закине жертві ноги пацієнту на плечі, і... Я не буду описувати весь бездушний процес, щоб не потрапити під якусь статтю якогось кодексу. Хвилина псевдопарування в присутності гостей, бухла, і реготу сусідів, завершиться однозначно оплатою. Причом просто "провести карткою", і тим більше, скористатись PayPassом не вийде - необхідно буде, взявши в рот 20 євро, і запхати їх стриптизерці... добре якщо між грудей, але так щастить не завжди. Як вони так можуть... Гроші ж брудні, їх в рот не можна, мене ще бабця так вчила.

   Декому з сусідів по бару "пощастило" на моїх очах кілька разів, в тому числі і з двома одразу, і я вам скажу, що наші стриптизерки - найцнотливіші стриптизерки на світі, а їхні забави і методи - це просто паті другокласниць в Ігроленді в порівнянні з амстердамським уявленням про стриптиз. Цінуймо те що маємо. Побачивши як кілька жертв потрапили під роздачу слоників, я миттєво витверезівся, і поспішив в перший бар - до виховательки - підтримати рівень промілле. За цей час двоє найгарніших дівок клубу звабили мого сусіда - юного індуса в окулярах... Ми посміялись між собою, що цей індус матиме вражень на всю молодість, ще бухнули, і по-англійськи розшаркались.

Трохи фото для відпочинку.

Велопарковка, вокзал Амстера.

Будівля вокзалу.

Будиночки цікаві, і мають одну особливість, якої я ніколи і ніде не бачив. По-перше, багато з них мають нахил, а не стоять перпендикулярно землі. По-друге, вгорі будинку часто є підйомний механізм, або просто гачок, який хитрі голандці споконвіку використовують для підняття вантажів в будинок. Це - класне рішення, я б не відмовився від такого в наших будинках, це стало б у великій нагоді під час численних ремонтів, що нищать сходові клітки і ліфти. А нахил потрібний для того, щоб під час підняття вантажу на пошарпати фасад. Отак.

Всі світлофори завжди червоні для пішоходів. Якщо пішохід не натисне кнопку - не перейде.

Розвідний міст.

     Паби і ресторани Амстердаму - прекрасні. Пиячити можна скрізь, ідіотичних рож не видно, пики один одному не товчуть, і на вулицях бухими в хлам не вештаються. Все пристойно. Люди курять драп, яким просмерділось все, і їдять гриби. Почуваєшся безпечно. Хіба що мене одного разу мало не розчавив огромний ментавр, і кілька разів мало не збив велосипед. Треба вважати.

Район червоних ліхтарів. Також прекрасний, хоч фото самих дівчат і не буде - не можна. Стук в потрібну вітрину, тобі відкриють, і після перемовин закриють шторку... Дівчата стоять не простонеба, а в гарних вітринках, доглянуті і гарні, і взагалі все виглядає дуже пристойно. Є правда район там де дівчата попроще (під самою церквою), і там вони, так би мовити, з родзинкою, але загалом треба віддати належне - красота неописуєма.

А в центрі кварталу, очевидно для сповідей, стоїть церква. Думаю, в дівчат діє туди клубна картка - власниці карток приймаються до сповіді позачергово і двічі на день.

Ще прекрасне з району довкола:

Нахилені будинки.

Сильно нахилені будинки

З гачками

Популярний місцевий транспорт.

Я вже колись в Лондоні був в спеціалізованому 4-поверховому магазині M&Mсу, а тут трохи інакше. Взагалі, "супутні товари" тут на кожному кроці.

Вивіска пропонує чарівні гриби. Так і не скуштував - страшно отруїтись, все ж таки гриби.

Ооо, здається найголовніша вулиця найголовнішого району.

І - морський музей. Голандці - великі майстри морської справи. Музей виглядає абсолютно фантастично, причому ця фантастика починається просто з комірок для зберігання рюкзаків.

Так-так, це все для зберігання речей. Камери схову. 

Скануєш браслет на руці, і тобі показує в яку комірку покласти речі. Відкриття так само. Все.

Сам музей і його експонати. І корабель. На якому, здається, плавали якісь карлики - каюти розраховані на дуже маленьких людей, як на наш час.

Крапка алкотуру - японський ресторан в Харлемі. Це не просто їжа, а ще й вражаюче дійство, де кухар готує просто в тебе на столі, що інтегрований з плиткою ("тепан"). 

А хотіли просто креветки посмажити :)

Ехх. Завершилась ще одна сесія алкотуризму. Це було чудово, драйвово, і дуже душевно. Останні краплі коньяку з бокала з черепом, і прощання. Амстердам - особливе місце. Використовуючи свої особливості, їм вдалося запропонувати гостям те, чого ніде немає, і лишитися при цьому веселим, безпечним, і живим містом. Я повернувся б сюди ще.

Вже завтра на мене чекали аеропорти і таксисти Борисполя і київського вокзалу. ОМГ, як жеж ви всім нам обридли...

Таксі єхать, вот водітєль хороший, давай уважаємий, єхать, любой город...

В міжнародному аеропорту б-ть. Індія...

Не те що в аеропорту Скіполя:

Це ще не наймальовничіші картини сну, що я бачив тієї ночі. Апофеозом стала пара, що спала "валетиком" на огромному вазоні посеред залу. Шкода тоді фотоапарат був задалеко.