Об"єднаного. Британського. Яке рік тому так нещадно відмовило мені у візі. Цього разу все має бути набагато цікавіше та приємніше - вся родина в зборі.
Дія перша. Бориспіль
Цікаве і приємне починається вже у Борисполі, де нас несподівано перенаправляють у новий термінал F, який нам дуже сподобався.
Здаємо багаж, швидко отримуємо посадкові талони, і далі - на перевірку секьюріті, де нас загальмував ввічливий, я б навіть сказав, дружній красівий офіцер, який витягнув з мого наплечника ніж Victorinox Forester, одну з улюблених забавок, і справедливо поцікавився навіщо мені в Англії в гостях у сестри - ніж. Блін. Ніж доведеться викидати. Щойно куплений. Швейцарський. Мою прєєєєлєсть ! Видно, офіцер прочитав весь цей відчай у моїх очах, і несподівано запропонував... лишити ніж в касі авіакомпанії.
- Тільки швидко ! Часу у вас небагато.
І я побіг. Касу знайшов зачиненою, і після декількох кіл терміналом, наважився-таки попрямувати до дверей "Представництва авіакомпаній" із ножем у кишені. Пройшовши декілька коридорів, знайшов-таки ЛюфтГанзу, і побачив там цілком дружні фейси, господарі яких без проблем погодились взяти на зберігання, і навіть належно оцінили мій ніж. Закрили його степлером в такий гарненький кульочок, пробили дюрочку жеби не задихнувся, але ніякої квитанції не дали - вони зазвичай не беруть на зберігання заборонених до перевозки речей.
Щасливий гарним закінченням пригоди, біжу назад, і тут .... упс:
- Женя !
Обертаюсь, стоїть мій старий колега по телекому і перший інтернет-вчитель, якого я не бачив років із 5. Я був настільки шокований зустріччю, що хотілося його порухати - чи справжній.
Але часу на порухати - нема, біжу назад - до секьюріті, пхаюсь нахабно без черги, і ми йдемо до паспортної перевірки. Тут вже не повинно бути жодних проблем - всі документи в нормі, заборонених предметів - немає. Черги дві - для іноземців, і для наших. В іноземній черзі - нікого. Дівчата-працівниці аеропорту порадили йти саме в ту чергу, хоча голову даю на відсіч, що ми були найбільш трушні українці на весь термінал.
Прикордонник покрутив в руках посадкові талони, і заявив, що вони - неправильні - Ярославі дали обидва талони до Мюнхена, і контролер сказав, що вона там і лишиться, якщо талони нам не замінять.
Блін, знову назад !!! Біжимо до стойки чек-іну, пояснюємо ситуйовіну, і нам хвилин за 5 міняють талони. Для цього довелось застосувати важку артилерію:
 |
Буквально бігом повертаємось до паспортного контролю, біжимо через червоний - дипломатичний (!) - коридор, і тут нас зупиняє вже інший серкьюріті. І знову за рибу гроші - виймаємо все з кишень, кладемо сумки, мобільні, лаптоп - в ящики, і все це котиться на контроль. Абсолютно впевнені у тому, що цього разу точно ніхто не прикопається, адже ми щойно пройшли цю саму перевірку.
- У вас в рюкзаку - ножиці !
- Де ?? Ми щойно пройшли детектор, ніяких ножиць не було !
З абсолютно незворушним виглядом Іванчин наплечник знову прокочують через сканер, і безпомилково відкривають кишеню із ножицями, доречі, дуже гострими. Тут в мене виникло дике бажання порушити обіцянку не матюкатись, але не пасувало, і я просто почервонів, сказав "ну, моя люба, мені здається ти тут дещо неправа", подякував, викинув нафіг ножиці, і ми пішли далі - до того самого прикордонника. Черга з тих часів виросла разів у десять, але ми з чесними галицькими обличчями поперлись прямо на ворога - молодого хлопаку у формі, який завернув нас з неправильними талонами. Все, ось вона - свобода, нарешті можна розслабитись...
Митник-прикордонник піднімає на нас очі, дивиться документи, примружується, і каже.
- О ! Тепер все добре. А то б не полетіли. Ваша дитина ?
- А то чия ж ? - посміхаємось ми, відчуваючи, що за нами йде правда...
- Свідоцтво про народження, будь ласка !!
- Яке свідоцтво ? Вона вклеєна в обидва паспорти, має свою власну візу у моєму паспорті...
- Ну і що ?
І до Іванки -
- Звідки я знаю, що Ви - мама ?? Те, що вона вписана до Вас в паспорт, цього не доводить. Завтра прийде справжня мама, і я сяду у в"язницю. Виїзд дітей без згоди обох батьків - заборонений !
І тут я починаю розуміти, що справа дуже погано пахне. Іванка має інше прізвище, віза дитини стоїть в моєму паспорті, і вона - Ярослава Коваль. Жодних доказів материнства - немає, окрім наших чесних очей, та знання родимих плям Ярослави - Іванці цей аргумент здався достатньо переконливим для того, щоб сказати про це офіцеру :-)
Він хвилин 5 нас помурижив, сказав, що нам сильно пощастило, що його дочка зветься Іванка, і випустив-таки нас з рідної неньки.
Давно я вже не відчував такого непереборного бажання бухнути...
На Волі
Ми летимо ЛюфтГанзою, яку всі так хвалять (я теж), і яка подає на борту найгіршу їжу, що я колись їв у літаках, а саме пиріжок з незрозумілим контентом, зроблений з незрозумілого тіста. Бяка. Проте вино було добре, і мені вдалося хряпнути майже 2 стакани - один рідний, один замовив на непитущу Іванку і випив сам. Під літаком - Аеробусом А-320 - стелеться килим із хмар, місцями килим збивається настільки, що утворюється щось дуже схоже на гори - неймовірно гарна картина. Ми сидимо прямо за шторкою бізнес-класу, в якому є рівно один пасажир, та й то підозріло схожий на члена екіпажу.
Мюнхен
Цей аеропорт вразив нас обох - все блискуче, футуристичне. Туалет - це просто якась фантастика - з подавачем рушників я так і не розібрався:
Довго смикав за рушник, який з нього виїжджав при наближенні рук, а він все ніяк не хотів відриватись окремо від самого девайсу. Через кілька секунд рушник всмоктувався назад, а мені було незручно, що хтось скористається ним двічі :-)
 |
| Інформаційне табло |
 | |||
| Дефібрілятор ? |
 |
| Купа пультів незрозумілого призначення на одному ліфті. Як вони в тому всьому дають раду- не розумію... |
Сіли на літак у Манчестер, і полетіли далі. Дитині на вході в літак презентували розмальовку і олівці, тому цей політ її зовсім не хвилював:
В Манчестер прилетіли вже вночі, і, пройшовши майже порожній аеропорт, і заповнивши т.з. landing cards, потрапили в міцні обійми родичів...
No comments:
Post a Comment