Дорогі партнери

Бути ворогом США - небезпечно
Бути другом США - смертельно
(С)

    Ну ладно всякі там папуаси - індуси, китайці, індіанці, афроси - всі мої попередні розповіді про гуманізм стосувались ставлення Білих Господ саме до них. З ними все ясно - їх за людей не вважали ніколи. Зовсім інша справа - стосунки між білими господами, ось де гуманізм і братерство, ї%ать мене в рот і в носа, як казав Класик!

    В 1939 році в війну з Гітлером вступила Британія. Вступила так, що за рік-два роки через морську блокаду і величезні витрати дійшла до повного зубожіння. Золото вивезли в Канаду, побоюючись вторгнення німців (операція "Риба"). Бабла немає. Виробництво розбомблене і його категорично не вистачає. Бабла теж, бо все йде на закупки зброї і поїсти в ті ж таки США, в яких в зв'язку з цим економіка росте як бамбук. США при цьому нейтральні, і ведуть політику ізоляціонізму ("ми на острові нам пої%ать", по-простому). Гроші за всі поставки в Британію, до слова, брали наперед - утром деньгі вечером стулья, но деньги впірьод! Одним словом, братерство і спільна боротьба за ідеали демократії.

    На той момент прикладів братерства і відданості ідеалам демократії було більш ніж досить. Коли британці попросили кораблі для охорони конвоїв від підводних човнів, і брати-американці  радо допомогли - дали 50 іржавих корит часів першої світової, а в обмін "попросили" оренду британських портів по всьому світу на 99 років.

    Зрештою, іржаві корита ситуацію не врятували, і в кінці 1940го Черчіль наважився на лист Рузвельту, в якому попросив про допомогу. Мовляв, ми тут вже давно воюємо, грошей немає, сил немає, поможіть. Демократія під загрозою! Дайте - не минайте. Американці листа прочитали, репу почухали, і кажуть - ну ет можна, дорогі партнери.  Тільки одна умова. Точніше, кілька. Перша - спочатку ви вигребіть все своє так, щоб у вас не лишилось просто ні%уя. Золотішко з Канади давайте в Форт Нокс релокуєм, воно так спокійніше буде, заводікі-пароходікі, і все решта що ще маєте - попродавайте, причому бажано нам. Ціни солодкої не обіцяємо, вибачайте - часи такі - вам треба скоро і вам жопа, тому продасте і за півціни. А щоб ви нас не наї%али - проведем детальний аудит (іноземний аудит Британії, так), де вигребем і порахуєм все, що ви маєте. А то що це за херня - воюєте ви, грошей просите, а з голодухи не пухнете - непорядок. 

    Мали британці навіть на той момент немало, оскільки до того сторіччями грабували весь світ, в тч і саму Америку. І в результаті цієї плідної співпраці все що в бритосів погано лежало - купили або самі американці, або просто змусили продати і бабло забрали за поставки. Після того як британців роздягли до нитки, дорогі партнери сказали - о, а тепер те що ви просили! Тільки не бабло, а то сі зве "ленд ліз", тобто все треба вернути. Ну, все що не згорить. І до речі, взамін віддайте права на військові бази по всьому світу, де британці будуть заправляти, ремонтувати, сапортити техніку США. І пішов в Британію ленд ліз...

    1945 рік. Капітулює Німеччина, а потім і Японія. Перемога! Британці стрибають з радості як скажені на Трафалгар Сквиа. Але Черчілю не до танців - він розуміє що економіці, пардон, пи%да. Слава Богу є ще Ленд Ліз, і не кинуть нас дорогі партнери, бо без ленд лізу ми просто подохнем з голоду. Минув тиждень, і на тому кінці Атлантики прокинувся від переможного угара Трумен взяв в руки ручку, і підписав декрет - "Лендліз всьо". Без всіляких там м'яких посадок, Graceful Period і інших братніх речей. Просто всьо, і навіть кораблі, які вже вийшли з портів, повернули додому. Британія від такого прагматизму о%уїла. Дзвонить в Вашингтон - а там трубку ніхто не бере! І от старий дідуган-сердечник Кейнс (той самий від якого кейнсіанство) сідає на корабель, і пливе в США - просити шість ярдів баксів - гроші на той момент фантастичні. Аргументи Британії вам сподобаються, і ви легко проведете потрібні паралелі. Аргумент - Справедливість! "Ми воювали з нацизмом, який загрожував всьому вільному Світу! Наші міста зруйновані. Економіки немає. Валюта в повній дупі. Ми поклали добробут своєї держави на вівтар боротьби за Свободу! Дайте шість ярдів, дорогі партнери, інакше нам торба!"

    Дорогі партнери подивились на старого і кажуть - ноу проблем, сір! Тільки є кілька невеличких умов, зараз все швиденько підпишете і будуть вам шість ярдів. Умови такі. Перша - скасувати преференції Британії на торгівлю з британськими протекторатами по всьому світу. Ми також хочемо торгувати, а тут ви зі своїми митами і протекціонізмом. А як жеж вільний ринок... Умова друга - Фунт має бути вільно конвертованим з баксом. Ну, одним словом, давайте інтегруйтесь в світову торгівлю, а то, панімаіш...!

    Кейнс був старий, але зовсім не ідіот. Він зрозумів куди все веде, і каже - Бляха, пацани! Ми за вас воювали, де ж справедливість? В нас країни немає, і якщо ми ще ваші умови виконаєм, ми просто з голоду подохнем. Пробував щось там мутити, торгуватись, альтернативні справедливі плани писати, але - %уй там плавав. Чи плакав. "Погодився", одним словом. І тут всплила ще одна умова. Ахх - сказали американці - забули сказати, є ще один момент. Шість ярдів дамо, але в кредит і під комерційні відсотки. А ви думали просто дамо? Ой, вибачте, ви нас не так зрозуміли, ми ж не благодійний фонд. Тут Кейнс аж похитнувся, але оскільки і Британії справи були геть кепські - все підписали.

    Що відбулось в наступні роки? Все, чого боявся Старий Кейнс. Всі хто тримав фунти почали міняти їх на бакси, бо валюта зруйнованої війною країни була нікому непотрібна. Фунт став фантиком. Американські товари хлинули в Британські колонії, витіснивши британські, які в такому стані не могли конкурувати. І тому всі оці шість ярдів повернулись в Штати як оплата за жратву і інші речі першої необхідності. В кінці фільму передача Британією світової гегемонії США була остаточно завершена. Кейнс, до слова, цього на щастя не побачив, бо ця прекрасна угода (згадайте як Трамп називає угоду з Україною) його добила лише за кілька місяців після підписання.   

    Борг дорогим партнерам-союзникам у боротьбі за ідеали Вільного Світу Британія виплачувала до 2006 року...

Амінь