Діалоги з Богом. Частина Третя. Процеси.

- ну як, допомогло?
- всі кури здохли
- як шкода. В мене ще стільки хороших ідей...
(анекдот про ідеї)

"Тимуровци добивают кумис". Автор невідомий

        Once upon a time, в наше абсолютно безпроцесне бардачне середовище (яке, заради справедливості, теж працювало так собі), увірвався новий прогресивний менеджмент зі стандартним скрамом. Як ми не пручались, прогрес не спинити, і ось ми вже проходимо тренінги зі Скраму, а ті хто сумнівається - ще й численні розмови на тему як це круто, як ми його скоро полюбимо, і як ми нічого не розуміємо. Це, до речі, при тому, що я на той момент давно розумів еджайл і скрам краще за тих хто мені його продавав. Ну, то таке. Вишикувавшись у рядочок, ми взялись працювати по максимально канонічному Скраму під пильним наглядом двох максимально крутих і скрам-орієнтованих манагерів. З усіма ролями, ритуалами, і артефактами, просякнуті аж до спіднього святим духом Скрама. 

     Проблеми почались одразу. Спершу люди просто іноді пропускали стендапи, оскільки не бачили в них користі. Після кількох розмов з представниками Святої Скрам-Інквізиції цю проблему усунули, але сталась інша - люди ходили на стендапи “на от’єбісь”. Вони тараторили свої апдейти, причому щодня ті самі і як правило абсолютно беззмістовні, в сраці мали апдейти інших колег, які їх не стосувались, і цей ритуал швидко став простою формальністю. Рішення проблеми було очевидним - потрібно було далі проникатись духом, відвідуючи стендапи, постійно слухаючи аудіосигнал про корисність стендапів. Всі, хто намагався щось сказати, записувався Святою Інквізицією у ретрогради і противники прогресу, з подальшою обструкцією і повчанням зверхнім тоном з боку Святої Інквізиції.

        Іншою проблемою були естімейти. Не зважаючи на постійні мітинги з калібровки, рефайнменти, грумінги, і ретро - ми пройобували спринти один за одним, що не на жарт непокоїло Святу Інквізицію. Спершу ми вдосконалювали калібровочні міти і пленінги. Я їх реально любив, пленінги навіть більше за калібровки, бо там було веселіше. Особливо фаново було коли наша “кросфункціональна” тімка, половина з якої на шарила в бекенді, а інша половина дупля не відстрілювала у фронтенді, гуртом штампувала оцінки бекенд і фронтенд тасок, граючи у покер, який я називав Пленінг ПоХер. Більшого абсурду годі собі уявити, але що поробиш - процес є процес 🙂 Після того ми взялись вдосконалювати тікети, і розписувати їх до дрібних деталей, а також дробили таски на геть дрібні тікети, щоб їх легше було оцінити. Це не дало нічого крім гори паперової роботи, і величезної кількості тікет-спаму на борді.

        Зрештою, спасіння прийшло звідки не чекали - люди, налякані постійними стусанами за про%обані спринти, почали просто завищувати оцінки, займаючись в результаті по півспринта якоюсь лютою %уйнею замість реальної роботи. Оскільки мірилом якості нашої роботи були не завалені спринти і тз team velocity - кількість сторіпоінтів закритих за спринт, методика непогано працювала, і всі показники покращились, при тому що ефективність роботи погіршилась. Я любив показник Team Velocity за те, що він майже ніколи нас не підводив. Оціни елементарну задачу в три сторіпоінта, зроби за півгодини, решту часу бий %уєм груші, і вуаля - велосіті в тебе - краще не буває, та й спринт не завалений. Так переважно і робилось.

        Не зважаючи на практику завищених естімейтів, основною формальною проблемою все ще лишались грубі помилки в оцінках складності, які не перекривались навіть завищенням цих оцінок. Справа в тому, що для того щоб оцінку зависити, потрібно знати відносно чого її завищувати, а якщо ти в душі не ї%еш про що йдеться і як це робити - є великий шанс промазати навіть якщо оцінка сильно завищена. Менеджмент почухав репу, і ввів спочатку новий тип тікета - інвестігейт, який включався в звичайний спринт, а згодом і новий по суті підвид спринта - так званий оціночний спринт, який по суті був пробілом між спринтами, і протягом якого ми мали рефайнити тікети, які плануються на наступний спринт. Це дещо допомогло не пройобувати спринти, але ускладнило процес ще більше, і ще сильніше зменшило ефективність роботи через необхідність дотримання нових і нових частин процесу.

        Зрештою для зменшення всього цього оверхеду вирішили збільшити спринти з двох тижнів до трьох. Наче логічно - менше щільність ритуалів, але в реалі не дало ніфіга, бо такий довгий спринт важко “бігти” - в кінці вже ніхто не пам’ятає з чого він починався, та й рефайнменти в нас тепер тривали цілими днями.

        В якийсь момент абсурдність ситуації стала зрозуміла навіть нагорі, і з’явились нові ідеї 🙂 Бекендерів то об’єднували з фронтендерами, то знов розділяли, то дробили на підкоманди з гарними назвами, то знову зливали докупи, то наймали якихось скрам-майстрів ззовні, то їх позбувались. Вводили нові ритуали для взаємодії між командами, творили ще якусь дикуху. А і без того ніяка ефективність від цього лише падала ще глибше, притому велосіті показувала що все чудово. Не кажучи вже про ретри, на яких у всіх все було традиційно супер.

        Зраштою, головні адепти чітких Процесів один за одним полишили Компанію з незрозумілих причин, і незграбну монструозну конструкцію непотрібних процесів начебто почали потрохи демонтувати. Туди їм і дорога - в мене постійно було враження, що десятки розумних людей зібрались докупи, щоб спільно, систематично, і цілеспрямовано займатись якимсь ідіотизмом і груповою процесуальною мастурбацією, при цьому роблячи вигляд, що це все дуже серйозно і потрібно.

        Я не знаю які висновки зробити, і чи будуть вони вірними. Можливо, сама по собі наявність процесу не здатна організувати роботу якісно, як марширування сім разів на день, сон за графіком, і планьорки щоранку не можуть створити здоровий ефективний колектив. Саме по собі надрочування на Скрам, чи будь-який інший процес перетворюється на карго-культ, а для того щоб все працювало потрібно дещо більше. Можливо, справа в тому, що потрібен якісний менеджмент…

Частина Четверта. Менеджмент.

Далі буде...