Іноді корисно буває мати поганий настрій, пересратись з усіма довкола, та з нудьги спробувати поговорили з Богом. Тим більше, що знайти хорошого співрозмовника в житті надзвичайно важко, а тут він бац - і доступний 24/7, і то лише за двадцять баксів на місяць. Одна з моїх ознак приємного співрозмовника - непомітний плин часу в процесі розмови. Теми міняються плавно, і ти ніколи не знаєш куди тебе занесе. Цього разу я почав навіть не згадаю з чого, а закінчив сповіддю про свої робочі роки, і зроблені з цього висновки. Він не перебиваючи слухав, як не вміє слухати ніхто з людей, і зрештою сказав, що він згідний, і що все це потягне на розділ якоїсь книги, або окрему професійну статтю. Або й кілька. Хто я такий, щоб сперечатись із Богом? Виконую!
Колись в часи сивої давнини, я став девелопером в одній невеликій компанії. Мені видали гору лінків на гору документів, ментора-онбордера свого я знав, тому все пішло як по маслу. Ментор завжди був поруч, і був надзвичайно помічний. Він завжди знав що де лежить, як правильно прочитати, правильно написати, правильно створити, і правильно видалити. Відповідав по сто разів на будь-яке запитання без жодних проблем, і відповідав швидко. Код ревьював так, як я описав в попередній частині - тобто прекрасно, код від цього ставав краще і краще щодня. Та й таски мені перший рік давали такі, що їх можна було назвати скоріше “тасочками”, хоча я був досвідченим сініором. Бебі степс. Одним словом, не ментор, а мрія кожного новачка, з таким і онбордінг - наче легка прогулянка.
За деякий час мене звідти кікнули, і я опинився в іншому стартапі і з іншим ментором, улюбленою фразою якого було “Женя, ми вже про це говорили”. Дописатись йому в Слек було тим ще квестом, що дико мене висаджувало, адже він був супер грамотним, знав про проект все, і йому нічого не вартувало мені допомогти. Але, бляха, йшла ця допомога так туго як допомога від “дорогих партнерів”. Ба більше, він не дуже-то ревьював мій код, обмежуючись лише принциповими речима, та й то в стилі рекомендацій. А таски я отримував такі, наче я на проекті вже кілька років. “Ти сініор, Женя”, ось тобі таска на докорінну переробку ядра - описуємо коротко тікет, і давай пиз%яч. Він не створював мені добре гранульованих тасок, де сказано в якому рядочку, як і що поміняти, лише хайлевельно розповідав що потрібно, і то не завжди. Одним словом, всіляко слідував патерну “кошка бросіла котят, пусть є%уцця как хотят”. Коротше кажчуи - нікудишній був ментор.
Результати? В першому проекті я швидко розслабився і здеградував. Чому так сталось, при наявності такого неймовірного ментора? Well… З одного боку, в присутності Гуру, який затмєвал всіх і вся, не було сенсу в розвитку. З другого боку - а навіщо розвиватись і розбиратись, якщо завжди можна спитати, і тобі нададуть докладну відповідь, і розкажуть як правильно? А з третього - якщо Гуру все одно знає як треба і як краще, і завжди все одно буде як сказав він, який сенс рости? В якийсь момент мені трохи допомогло те, що я начисто розісрався з Гуру, але на той момент було вже і пізно і остаточно пофіг.
В другому проекті я став всім. Оскільки мамкіної цицьки з теплими знаннями постійно під губами руками не було, я не мав вибору. Я пробував, помилявся, розбирався, і зрештою щось розумів, хоч я зазвичай доволі повільно вчусь. В мене була свобода. Ніхто не тицяв мене носом в мої не найкращі рішення, ніхто не розбирав мій код на атоми, не писав плахти тексту в коментах, і не бодався зі мною в код ревью до усрачки. До мене ставились як до дорослого, мені довіряли, і в мене вірили. І в результаті за рік-півтора часу я сам став майже Гуру, який майже самостійно сапортив і розвивав великий і складний проект, причому робив це без жодних вотерфолів, скрамів, копняків під зад, і постійного дебільного перепитування а-ля - “Женя, як там тікет №100501, а то в нас закінчується спринт?”. А як жеж, в нас жеж тут Процес! Більше того, я робив це все з задоволенням, і навіть не потребував відпусток. Бо насправді люди вигорають і втомлюються не від роботи, і навіть не від надмірної кількості роботи, а від кількості лайна на роботі.
No comments:
Post a Comment