Цікава думка

З жодним словом не згідний, але така думка теж є. Корчинський буде сидіти забудь-якої влади.

З життя безхатченків

      Щоразу, коли проходжу повз безхатченків, особливо взимку, в мене стискається серце. Іноді я купляю їм їжу, а минулої зими в мене був свій підшефний бомжик, якого я щоранку частував гарячим чаєм на зупинці Головна Пошта. Але це все - крапля в морі. Таким людям потрібна системна допомога від благодійників і держави. Ніхто в 21-му сторіччі не має потерпати від холоду і голоду в центрі Європи. Особливий жаль в мене завжди викликає жінка з собаками, що ходить центром, і просить гроші. Собаки гріють її, а вона не дає замерзнути і померти з голоду їм. Іноді можна спостерігати дуже зворушливу картину - жінка накриває ковдрою собак, заощаджуючи на собі. Серце крається.

Опа! Менти!

...бо не вiрю у силу слова я, 

а вiрю в силу пiздюлєй.

 

(Л. Подервянський, "Павлік Морозов")

Всі описані події мали місце в місті Львові, всі дійові особи - справжні, але це було давно і неправда. Настільки давно, що навіть якби хтось хотів когось на основі написаного похвалити чи покарати - пізно.

Вступ

     Мені "нема шо робити". Я погано заробляю, дівчата й молодиці мене не люблять бо я лисий, злий, а ще люблю випити. І тому, щоб якось самореалізуватись, я чіпляюсь до людей. Переважно з різних дурниць, керуючись давнім принципом "Доєбісь до бліжнєго своєго". До кого доє...сь - завжди легко знайти, якщо є бажання. Ну скажімо, Ви заходите в ЖЕК. В принципі теж щоб доєбатись до ЖЕКу, щоб на зиму почистили каналізаційні колодязі. Ну для чого? Сиди вдома і не вийо..йся. Ан нєт! Колодязі мають бути чисті, бо Ви любите красу та порядок. А ЖЕК і не відмовляється. Просто обіцяє. Місяць, два, три... І коли на метеопрогу вже починає маячити страшна для комунального хазяйства тінь Зими, Вас тримісячне мовчання ЖЕКу вкурвлює, і Ви йдете в РДА. Щоб доє...атись і до них теж. Там, схиливши голову, Ви сповідаєтесь начальнику комунального господарства, і, сповнений почуття справедливої пімсти, йдете на роботу. Якщо пощастить, начальника ЖЕКу натягують прямо при Вас, на прийомі. А якщо не дуже, то десь в бекграунді, без Вас. Як результат - якийсь час ЖЕК Вас більше так відверто не ігноруватиме, а люки Ви почистите все одно самотужки.

Сила природи

Я назвав це фото "Сила природи". Як квола травинка пробиває асфальт, тягнучись до сонця; як крихітні черепашки невпинно повзуть до моря, масово гинучи дорогою; як миші, псуючи собі зубну емаль, і наживаючи інших проблем зі здоров'ям, прогризають навіть бетонну стяжку, прагнучи щось у вас вдома спиздити - так люди проклали цю стежку до трамваю, щоб не обходити паркан. Я стояв і не вірив своїм очам. Обходив з різних боків, придивлявся, згадував чи був там паркан, і згадав. Завжди був. Просто якимось там парканом не стримаєш бажання молодого тіла сісти на трамвай. Люди, не йдіть проти природи! Вона все одно сильніша за Вас! Саме в такі моменти це усвідомлюєш...

Сум і лайк

      Ви ніколи не замислювались, що часто людьми рухають... сум і лайк? Лінь було, страх - було, сум... здається, сум і лайк - моя ідея :)

Що примушує нас купувати дорогущі квартири, забивати їх люксусовою обстановкою, щоб потім за першої ліпшої нагоди з них тікати? Нам там погано? Що примушує нас, маючи поруч вагон книжок, Інтернет, непізнаного і недосконалого себе, кохану людину, дітей - постійно шукати інших компаній? Нам з ними нецікаво? Що рухає нами, коли ми, майже нічого не знаючи про своє місто, їдемо дивитись на заморські країни, наколюючи на мапу і холодильник все нові стікери? Бажання пізнати світ? Звісно, але останнім часом я все більше переконуюсь, що це не основна причина. Чому таким масовим є захоплення всіляким екстримом? Адже люди всі різні, а захоплення чомусь у всіх однакові. Принаймні, в людей мого кола.

     Я зараз висловлю напевне непопулярну річ, але останнім часом в моїх мізках міцно засів висновок. По-перше,
   

Весела історія

Реальна історія. Дійові особи:

Mike Koval: Родич з Англії, що пише зі скайп-акаунта мого батька, який зараз в Англії.
Yevhen Koval: я

Закрито

    Я от позавчора був в ЖЕКу. Третій раз з одного й того ж питання. Бачу - вони вже й голови до мене не піднімають. Раніше такого не було. Ну тобто їм і тоді було все побоку, але слухали завжди. Відділ боротьби з клієнтами якось людяніше працював. А тепер - сидять похмурі люди з виразом якоїсь безісходності в очах. Промайнула думка - ЖЕК закривається. Так завжди буває коли приходиш на фірму, що близька до закриття. Приходиш, сидять похмурі люди. Ти говориш, тобі щось обіцяють, но видно шо всім уже всьо похуй, бо вже завтра ауфвідерзейн і нічо виконувати не треба. Ну то ладно.

   Я образився, і пішов в РДА - записатись на прийом до якогось начальника, шоб розповісти йому, що закривається ЖЕК, а заодно попитатись що відкривається замість його. Там сидить двійко дівчат. Взяли телефон, сказали що узгодять і позвонять. І не позвонили. Такого раніше не було. Дзвонили чітко і одразу. Ну ладно, думаю, може то якась флуктуація. Нині вранці зайшов ще раз. І зрозумів страшне. Сидять похмурі люди з виразом якоїсь безісходності в очах. Промайнула думка - РДА теж закривається. Видно що їм вже всьо похуй. Не те, щоб їм раніше не було похуй, але тепер вже савсєм похуй. Взяли телефон, сказали позвонять. Не позвонили знову.
      А ще я був в міліції. Там вже все закрито. Такої страшної бідосі певно по війні не було. Але це вже геть інша історія...

    В мене враження, що Україна закривається. Закривається фірма верняк. Я нюхом чую.

Дорога на 100 грам

Поїздивши дорогами Неньки, придумав свою шкалу для оцінки якості вітчизняних автошляхів (насправді в нас на 90% замість доріг - гній, але ми традиційно звемо це гівно дорогами). Отже, дорога оцінюється в еквіваленті кількості горілки, яку необхідно випити після проїзду 100 км дороги для відновлення душевної рівноваги. Чим хуйовіша дорога, тим більше треба випити. 

Перша дорога, оцінена за новою міркою - дорога Львів-Ів.Франківськ. Дорога на тверду соточку. Сто грам, і Ви знову вірите в людство, і його здібності будувати дороги. А вапще, якщо по-простому, без числового еквіваленту - це йобаний піздєц, а не дорога.