Ніколи толком не знав хто такий Кук, і хто та за що ним поласував. Всі мої знання обмежувались рядками з пісні Висоцького, і чомусь я думав, що було це десь в Австралії. А насправді - на Гаваях...
Гаваї в плані засвоєння доволі унікальна територія. Як і Австралія, острови були відкриті Джеймсом Куком, і так само дуже пізно - аж в 177х році. Спочатку Куку на Гаваях дуже сподобалось - гостинні локали, красиво, погода гарна, і всяке таке. Аж поки йому не здалось, що хтось з місцевих з Кукового корабля спиз%ив човен. Може він просто його десь сам засунув, може й свої ноги приробили, але факт - човна нема. Йому б посміятись та забути, але ж гаряче британське серце не дозволяє - треба лізти в залупу. І давай він ескалувати - рознервувався, почав на господарів лихословити, та ще й взяв у заручники місцевого діда-вождя. Туземці до такого не звикли - "ти, с-ка, старість не поважаєш??!" Викрав пахана - по є%алу нна! Кук думав що він крутий, але тут інший район, і стрєлка вийшла геть не на його користь - моряки отримали жорстких і фігурних 3.14здюлєй, а сам Капітан відправився на м'ясо і задвохсотився. Англійці як держава виявились розумніші, зметикували, що це просто пацани між собою щось не поділили, і вирішили не ескалувати і без того напружену міжнародну ситуацію.
І жили собі гавайці далі, не знаючи біди. Згодом вони об’єднали всі основні острови під владою одного короля, укладали торгові угоди, і вже з 1843 року були міжнародно визнаною суверенною державою — Королівством Гаваї. З власною валютою, системою влади і, уявіть собі, навіть електрикою. Цікавий факт: на островах певний час існувало представництво Російської імперії. Що саме вони могли між собою обмінювати — важко уявити. Ананаси на хутро, мабуть. Хз.
Гавайці за походженням — полінезійці. Вони мали власну язичницьку віру, мову і загалом самобутню культуру. Перші місіонери склали для гавайської мови алфавіт, і вже у XIX столітті виходили десятки газет. Населення було переважно (!) писемним — на відміну від тих же США. Функціонували школи і навіть щось на кшталт університетів, де навчання велося гавайською мовою. Існувала власна просвітницька політика та своя інтелектуальна еліта. Одним словом, вони не бігали з голими жопами за бізонами — яких, до речі, на Гаваях немає - це була повноцінна міжнародно визнана країна.
Так от. Як воно часто буває, добрими намірами вистелена дорога до пекла. Згодом біла діаспора розросталась, за місіонерами прибували не надто інтелігентні китобої і комерсанти, за ними - проститутки і інший антисоціальний елемент, який потихеньку підточував національну ідентичність і спокійне життя гавайців. Ускладнювало ситуацію ще й те, що гавайці не були знайомі з європейськими хворобами, і масово вмирали від того, від чого європейці лише масово пчихали і кашляли. Через це до 1850 року корінне населення скоротилось з трьохсот тисяч до семидесяти, а за кілька десятирічь дійшло до того, що гавайців на острові стала меншість.
Місцевий прошарок бізнесменів ріс, біле населення збільшувалось, і їм не дуже подобалось те, що на Гаваях немає приватної власності на землю (щось це мені нагадує). В 1848 році за мудрого керівництва білих господ було просунуто і впроваджено земельну реформу. Реформа мало того що дозволяла мати землю у приватній власності, так ще й примушувала корінне населення проходити через складні бюрократичні процедури для отримання своїх паїв (це мені теж щось нагадує), в результаті чого пересічні гавайці лишились безземельними, на відміну від мамкіних плантаторів. Згодом плантатори пролобіювали відміну мит між Гавайським Королівством і США, після чого цукровий бізнес різко пішов вгору.
Плантатори набували все більшої політичної ваги, і в 1887 році знахабніли настільки, що врішили переглянути місцеву конституцію, яка, до речі, була однією з найдавніших Конституцій серед не-європейських держав. Нову конституцію приймали за всіма канонами демократії - за допомогою тітуханів з народної міліції
Монархія на Гаваях померла, а разом з нею - померла і державність. Замість законної визнаної всім світом (в тч і США) королеви поставили пахана Сенфорда Доула - ананасового короля. Щоразу як тягаєте вилкою ананаси кружелятками з бляшанок з лейбою DOLE - згадайте цю розповідь, це був саме він. Доречі, президент США на той момент - Cleveland - назвав це чистої води актом війни проти суверенної держави, і ініціював створення комісії з цього питання. Але зрештою цукрове лоббі перемогло, а президенти не вічні, особливо адекватні президенти. І коли США бились в черговому припадку MAGA і вводили тарифи на все і вся - щоб уникнути введення мит на цукор і ананаси - новий гавайський уряд просто... попросився в США. І незабаром за іншого президента Конгрес радо анексував Гаваї. Звісно, не лише через цукор - для США Гаваї були і є стратегічним форпостом на Тихому океані, як Гренландія. Втім, результат це не змінює - Гаваї стали американською землею.
Епілог
Далі на Гаваях проводилась жорстка американізація - мову заборонили у всіх інституціях, за її використання в школах навіть карали місцевих дітей, пресу і освіту перевели на опщепанятний, ну і так далі. Все як ми любимо, як то кажуть. Аж поки не опинились місцеві на глибокому маргінесі на власній землі. Спроби відродження почались лише в 1970ті, та схоже, було вже надто пізно. В недалекому 1993 році конгрес США проголосував резолюцію, якою визнав незаконне повалення влади в суверенній державі, і згодом незаконну анексію острівної держави. Але - damage was already done. Попри регулярні спроби висунути претензії США, повернути втрачене, і влаштувати ренесанс, тепер доля корінних гавайців переважно - крутити жопами в пір'ї перед американцями в стані хоні-муну...
No comments:
Post a Comment