Інформаційний кал

У цьому пості я спробую систематизувати певні думки, які давно рояться в моїй голові. Наперед прошу вибачення за можливу сумбурність викладення - це не стійка теорія, лише відображення думок на папір.

Інтернет - це без сумніву великий винахід ! Миттєве спілкування з людьми за тисячі кілометрів, доступ до будь-якої інформації, досвіду міліардів людей, дистанційне навчання, і теде і тепе - це все звичайно дуже вражає, і мало б сильно полегшувати життя.

Однак з певного моменту я почав помічати, що часом є споживачем субстанції, яку я для себе назвав "інформаційний кал" (далі - "інфокал"). Об"ємна частка інформаційного калу за моїми суб"єктивними оцінками складає більшу частину Інтернету. А якщо виміряти відсоток часу, який люди витрачають на споживання і продукування інфокалу, результат вийде напевне ще більш сумний.

Уявіть собі ситуацію - до якоїсь людини потрапляє картинка з ведмедем, що застукав пару за коханням. Людина примальовує до писка ведмедя напис "прєвєд мєдвєд", і відсилає цей без сумніву шедевр інфокалу своєму кулєзі. 

А через місяць великий відсоток всього, що пересилається між друзями скайпом, соцмережами, і іншими каналами - так чи інакше стосується різноманітних варіантів Прєвєд_Мєдвєда. Далі - гірше. На цю тему малюються тисячі картинок - інфокал розмножується блискавично і хаотично. Розноситься вітром по мережах. Через деякий час якщо ти не в темі цього дебілізму, ти "не такий" - інфокал затягує нових і нових адептів, і часом переростає в якусь субкультуру (як це сталось з падонковською мовою), і захоплює інтернет-простір на довгі місяці. Люди переганяють його колами по своїм мізкам в соцмережах і скайпах, та витрачають масу часу на перегляд і обговорення цього непотрібу.
 На роботі я включений у два чати двох різних груп програмістів. Всі серйозні, дорослі люди. Відсоток інфокалу у чаті - ну точно більше половини - яплакалъ, фішкі, баші, джойреактори, "будь_мужиком_блєать", і інше веб-гівно,  Відсоток корисних і хоч чимось цікавих речей - дуже низький.

Цей говноконтент поглинає неймовірну кількість людського часу, вся ця хуйня по міліону разів перепощується на вкантактіках, фейсбуках, жжшеках і т.д., розносячись від цього ще більше, і застеляючи інфосмородом весь Інет, який вже і так штиняє гірше Львова на день міста.

З"явились цілі сайти фейк-новин, де серйозним тоном довбойоби псевдожурналісти пишуть всіляку хуйню псевдоновини про події, яких ніколи і ніде не було. Приклади, що траплялись мені - "уаревью" та "репортажист". Цей інфокал краще замаскований, забирає куди більше часу, і тому на шкалі інфо-смердот стоїть вище інфокалу класу "будь_мужиком_блєать". 

І на це є свій споживач (причому в огромній кількості), який замість почитати щось корисне, або використати Інтернет для перегляду картин музеїв світу, клікає по півдня на картинках і лінках, які радо ведуть його по тенетам інфокалу все далі і далі вниз.

А йти є куди ! І найгірше - те, що в людини складається враження, ніби вона сама вибирає куди клікати - от можна сьогодні почитати фішкі, завтра ознайомитись з шедеврами лінійки "будь мужиком блєать", а післязавтра почитати Лурк - от там вже є де розгулятись - місяцями можна читати. Цікаво, влучно написано ! Не те що в "тупому ящику", де нам зомбують мозок злобні дядьки-олігархи. Тут ми господарі, і самі вибираємо що нам дивитись ! Нас не надуриш !

Можливо, досить споживати це гівно, і час збільшити питому частку хорошого, доброго, вічного, і корисного в своєму раціоні ? Кожен вирішує сам...

Випуск

Ще не так давно ця неймовірна красуня могла комфортно розташуватись на моїй долоні, а сьогодні я ламаю голову що вдягнути на її випуск...

В мене спершу відвисла щелепа, а потім я побіг за фотоапаратом :)

Богатая жизнь - она другая (С)

Шукаю море в Туреччині. От, надибав такі пропозиції, побавившись з фільтрами на сайті оператора.

Як говорив Діма - багатая жизнь - она другая...

Китайський коньяк

Коли Арсена просили привезти аутентичне китайське бухло, ніхто звичайно не думав, що він привезе китайський коньяк :)

На смак - кароши, підозріло схожий одночасно на закарпатський, і Старий Кахеті, куплений в Їжаку :)

Венеція

База нашої мандрівки знаходилась в Падуї, і в планах було відвідати Верону (і можливо озеро Гарда) і Венецію. Верону відвідати не дав раптовий дощ на весь день, а от в Венецію ми таки з"їздили. Поїзди туди ходять неймовірно часто - десь так кожні 15 хвилин, а дорога з Падуї триває біля 35 хвилин. Поїзд прибуває на станцію Венеція Санта Лючіа, яка стоїть просто на березі Canale Grande - великого каньону каналу. І це класно, ібо офігєніє починається одразу при виході з вокзалу, який схожий на великий мурашник, набитий туристами.

Італія

Після кількахвилинних роздумів як назвати пост про Італію, придумав геніальну, стильну, і самобутну назву - "Італія". Потім перейменую.

Новий львівський аеропорт

Ось ми і побували в новому аеропорті Львова. Величезний - дай Бог йому колись заповнитись, дуже гарний (дай Бог йому таким і лишитися), без дьюті-фрі (дай Бог йому таки відкритись) :)

В кінці величечного залу стоїть кіоск, де продають круасани по 25 грн, а 300 грам води - по 20 :)

Хортиця

Ось і дійшла черга до опису подорожі на Хортицю - колиску українського козацтва, та взагалі дуже цікаве і гарне місце.

Це буде новиною для багатьох (донедавно було воно так і для мене), але найбільший на Дніпрі острів Хортиця знаходиться не під Києвом, а під Запоріжжям, а точніше, є частиною міста Запоріжжя, від якого до києва їхати всю ніч. А зі Львова відповідно вдвічі довше, і тому ми вирішили поїхати на Січ через Київ - комфортніше, швидше, і є можливість провести час в столиці.

Samsung - the phone lost

Треба було пити горілку або бєхєровку, не довелось би писати ці рядки. Але ж ми блін аристократи, і тому вирішили цього разу пити Джемісон, яким ми харчувались у Дубліні 10 днів. Посиділи, і ніби ще будучи при свідомості, відправились на морозиво "В солнєчний Крим", після якого я і виявив, що телефон з сімкою 12-річної давнини - відсутній.

Вай-вай, я аж протверезів від такого удару. За роки активного споживання я не губив жодної речі, а мобільний тим паче.

І я пішов назад, в Крим, де офіціантка сказала страшну фразу - "не бачила !". І ще (краще б вона цього не робила), порадила звернутись у міліцію. 

І оскільки мозок на той момент працював не ахті, а справедливості хотілось шалено, я попрямував у міськуправління, де давно хотів побувати - в тому будинку з часів Польщі постійно були якісь катівні - то польська, потім НКВС, гестапо, МГБ, ну вопшем цікаве місце з багатою енергетикою.

Після фейс-контролю чергового, до мене одразу підійшов якийсь майор, і пообіцяв у всьому розібратись. І тут, шановний читач, я папрашу замєтіть, що від мене тхнуло, як від кадуба з-під Джемісона, і не помітити мого стану вони просто не могли. Чесно кажучи, я був майже впевнений, що мене одразу пошлють, і я з чистою совістю повернусь додому і завалюсь спати, поки ще чогось не накоїв.

Але не так сталося, як гадалось. Майор з добродушним виглядом заявив, що хоч їм щойно і "замінували" центр, сили для розшуку мого телефона у українських спецслужб знайдуться, злапав якогось пацана у формі, сказав, що це слідчий, і він мене оформить, і ми поплентались у кабінет до слідчого. Всередині все бідно і похмуро, в кабінеті старий комп, на компі - знамо дєло - косинка. Питочних орудій не помічено.

Чи то я випромінював радість і дружність, чи то в них так заведено, але слідчий теж поводив себе дуже добре - мало того, що він взявся записувати все моє белькотіння, так ще і не гребував відповідати на мої питання про ментівські будні.

Написавши з моїх слів півтори сторінки текстухи,  які я так і не перечитав через танцюючі букви, я просто написав "з моїх слів записано вірно", і ми пішли в якийсь інший кабінет. Сподіваюсь, в тому документі слідак не написав нічо зайвого і мене не притягнуть за вбивство Майкла Джексона. В іншій  кімнаті якісь інші люди і знайомий майор запропонували мені написати заяву... йой...

На той час букафки танцювали в моїх очах вже  швидко, але зібрався і все написав, хоч і серйозно зашпортався в написанні  "ГУМВСУ у львівській області", чим викликав підозру одного з присутніх, чи не накурився я, бува, якоїсь трави:
- ти що трави накурився, блять ?

- зроду не курив, ми тільки горілку пили !

Далі слідчий сказав, що з мене імей-код трубки (тоді будуть шукати), і що мою заяву передадуть у Галицький РВ на Мартовича, і мене відпустили на волю. 

Попрощавшись з головним ментом за руку, і пообіцявши слідаку коньяк за успішний розшук, я вийшов на волю, і ще довго думав - як то воно все так гладко пройшло - чому всі були такі добрі до мене, зовсім не так, як я це собі уявляв. Люди, з якими мав справу я, зовсім не виглядали на якихось бездушних садистів, якими часто лякають нас ЗМІ. Можливо, просто варто ставитись до них з повагою і розумінням, і тоді все буде ок ?