Перший лижний досвід

Оскільки на лижний корпоратив я не потрапив через заслання у Дублін, ми вирішили надолужити це своїми силами. На свій сором, за 6.5 років проживання у Львові, я жодного разу не катався на лижах у Карпатах, або хоча б в Альпах. А програмісти повинні кататись на лижах, як політики і бізнесмени грати у великий теніс, а джентльмени - в гольф. Отже, хоч погода і не обіцяла нічого доброго - мокрий сніг і вище нуля у Львові - ми під керівництвом Максима вирушили у Славське, яке здалося нам оптимальним місцем по ціні-якості. Електричка Львів-Мукачево має досить комфортні вагони 1-2 класів, дороги всього біля 2.5 годин, і ми висаджуємось на вокзалі Славського. Принаймні тут - в районі вокзалу - стоїть справжній лижно-туристичний хаос - на кожному кроці тут пункт прокату спорядження, поруч - сувенірний базар для туристів, а в кожній другій хаті - готельчик.

Окремо декілька слів про лижі. Їх кріплення не мають нічого спільного з тими лижами, які всі пам"ятають з дитинства. По-перше, лижні черевики важать декілька "кіля", зроблені з пластмаси, і абсолютно не гнуться. Мало того, ноги в них нахилені вперед, і ходити в них по рівній поверхні дуже важко. Кріплення до лиж зроблені таким чином, щоб лижі автоматично відстібались від ніг при нехарактерному навантаженні - це зроблено з метою безпеки, щоб не переламати кінцівки (але люди їх все одно тут ламають, і регулярно). Для цього при видачі лиж у клієнта питають його вагу, і виставляють її на лижі для правильного навантаження відстібання. Також дуже рекомендується кататись у шоломі, що врятувало багатьох людей від травм. Часто на гору без шолома просто не пускають.

З доставкою до гір теж проблем нема. Оскільки дороги до курортів відсутні, на вокзалі вас чекають десятки бобіків, який можна замовити за 100 грн.

За словами водія, в бобік вміщається до 15 невеликих туристів. Нас було 7-ро плюс водій.

Хвилин 20 страшної трясучки по карпатським дорогам, і ми опиняємось біля підніжжя гори Високий Верх і гірськолижного курорту Захар Беркут. Там платимо 170 грн за абонемент на день, сідаємо на підйомник, і їдемо вгору довгі півгодини. При цьому "сідаємо на підйомник" пишеться набагато простіше, ніж на нього сідається. Процедура така - люди стають парами, і їм під зад влітає крісло підйомника, на яке потрібно встигти всістися. З лижами на руках це не завжди просто, а якщо ви ще й з дитиною, яка теж має лижі - без навичок зробити це важко. Але це ще ніщо в порівнянні з зістрибуванням з цієї машини. Декілька разів я зіскочив невдало, за що був покараний тичком кріслом в зад. Наступного разу, на захотівши виглядати лохом, якого персонал рятує від злого підйомника, я добре підготувався, і зіскочив дуже скоро, за що отримав тичок кріслом вже в бік, і зауваження від персоналу за надмірну квапливість :)

Ось так власне і виглядає крісельний підйомник.

Ця заледеніла штукенція виглядала страшнувато :)

Вибравшись на вершину гори, і постоявши хвилин 5 на дуже сильному вітрі, жіночо-дитячою частиною команди було прийнято одноголосне рішення - на лижах не кататись, натомість йти в кабак, який завбачливо розташований на самісінькій вершині гори. А ми з Максимом вирішили, що чоловікам не пасує здаватись силам природи, і ми будемо спускатись униз на лижах.

І ми спустились ! Я рази три впав, але надалі потужним стимулом не падати стало те, що підніматися з положення лежачи досить важко. Вперше в лежачому стані я виглядав особливо miserable - особливо коли до мене підкотила інструктор-підліток, і пропонувала повчити мене за 150 грн на годину. Я відмазався, і вона неохоче подала мені руку... Чуть пізніше вже я трохи пощупав якусь дівчину з Києва, допомагаючи їй піднятись з подібного стану :)

А внизу - краса ! Вітру нема, світить яскраве сонце, і загорілі як цигани, місцеві продають їжу. Про це треба розповісти дівчатам !

Правда, розповідати дівчатам Макзілла поїхав один, оскільки з"ясувалось, що свій пропуск на підйомник я лишив Іванці, яка сиділа в кафе, а гроші, без яких її сидіння було некомфортним - забрав із собою :)

Вершина гори, і "ресторан" на ній. Єдине місце, де там можна врятуватись від вітру і холоду.

Вийти на початковий рівень лижника не становить проблеми для людини, яка колись на лижах стояла. А оскільки в дитинстві ми лижі любили, то я досить скоро мінімально "прочухав тєму", і мені навіть сподобалось. Секрет полягає в тому, що не потрібно дивитись яка крута гірка тебе чекає - ти все одно їдеш зігзагами, гальмуючи на поворотах. Якщо їдеш прямо - ти або профі, або придурок-самогубець. От що не сподобалось, так це те, що з дитиною тут робити нічого. Потягавши Ярославу на гірку в парку, я зрозумів, що це дуже важко, і підйомником я працювати не можу - після півгодини її катань я виглядав як кінь після важкої праці. А дитячої гірки з підйомником на комплексі Захар Беркут - нема. Є якийсь фіговий прототип, але на тій гірці я і сам боявся б з"їхати - вона вузенька, і на той момент була вкрита льодом - ворогом лижника.

Другий тип підйомника - "бугель". Цю штуку потрібно підставити собі під задницю, і вона штовхатиме тебе догори. Сидіти на ній не можна, і взагалі - по відгукам штука ця дуже незручна, особливо для бордерів. Я не пробував.

Він же, зблизька.

Втікли ми з гори десь біля 4-ї, більшість часу Ярослава провела в глибокому снігу, я - між нею і лижами, Іванка - між відігріванням чаєм, Ярославою, і схвильованим вигляданням мене на схилах Високого Верху.

Фото з підйомника.

Станція посадки внизу лижного спуску. Тут ми пхаємо картки в турнікет, і він пропускає нас до крісел.

Неймовірна штука. Заїхати на ній на вершину гори коштує 100 грн, але думаю воно того варте ! Я не знаю як воно їде, схоже, що рушійною силою є гусениця і направляюча лижа. Їде з дуже високою швидкістю.

Чекаю на Іванку і свій пропуск внизу.

Лижник з двома матрасницями.

Покатавшись на лижах, я зробив для себе декілька висновків. Перший - спорт досить недешевий, навіть для новачків. Вам потрібно буде купити щонайменше лижну куртку і міцні непромокні штані, краще мати ще й термобілизну. Другий - підготовка до катання на лижах - це геморойний процес через важке спорядження, нелегкі погодні умови, і т.д. Третє - це не так і важко фізично, як здається - за день нормально розвинена людина має вже "стояти на лижах".

Ну і четверте - незважаючи на нелегкість справи, воно того таки варте !