Tikkun Olam: February 2012

Всі хто має роботу мріють від неї відпочити, а всі хто не має - попрацювати. І в цьому проявляється великий дисбаланс всесвіту. Блять...

І виявляється, у цьому Всесвіті є чимало людей, які не застрибнули вчасно у айті-човен, і відповідно не стали господарями життя, обвішаними зеркалками, планшетами, та будовами, а жити теж хочуть... І не всім дзвонять мало не щодня божевільні рекрутери, що з висолопленими язиками шерстять нарід кого б ще запросити на роботу на казкових умовах.

Сиділи з кулєгою в скайпі і обговорювали безробіття наших жінок - хочуть дами працювати, та роботу зараз знайти важко - всі хочуть або з мегадосвідом, або без зарплати, або і те і інше разом.

Всі оголошення, які щедро пропонують роботу з кожного стовпа - це т.з. MLM - продавай, продавай, і ще раз продавай. І станеш Бріліантом - будеш працювати на себе, а не на дядю, і будеш звисока дивитись на дебілів-найомних робітників, які батрачать на бая за миску рису. В реальності все трохи не так, але ми не про це.

І від роботи ж то багато баришням не потрібно - їм би цікавий колектив, і хоч комусь потрібна справа, навіть гроші не є вирішальними - я б ще й сам доплатив за нормальну роботу для коханої. Їм просто хочеться спілкуватись, мати якесь заняття, і відчувати себе потрібною не тільки родині.

Розмова тривала довго, по результатам було зроблене наступне:

домовились бухнути
я поставив рекламу Іванки в скайп-статусі
обговорений варіант власного бізнесу для дружин програмістів (без пункту №1 не деталізовано)
відіслано 1 резюме на 1 вакансію, де було сказано прямо "потрібна хороша людина" - вірна ознака того, що зарплату там платити не збираються, але нам то підходить.

Аууу, роботодавці, ви де ??

Далі про Дублін.

Наш готель був просто ідеальним - на березі річки, класний сервіс, ну все просто ляля, якби на виході мені не вписали в рахунок за міні-бар зайві 2 пляшки води і ще одні чіпси. Звичайно, ми не щовечора були тверезі, але й напиватись до такого стану, щоб випити 0.5 води за 50 грн (при наявності питної води в крані), а потім ще й про це забути, мені в житті доводилось вкрай рідко. Напевне, в такий спосіб прибиральниця помстилась мені за відсутність чайових. Найбільше гризе, що 3 останні дні я їх їй лишав :)

Взагалі, враження про Дублін склалось дуже позитивне. Місто з чистими вулицями, привітними і веселими людьми, просто чудовими навіть на Львів ресторанами. Доречі, трохи про ресторани. Пробували все і скрізь, через тиждень до мене прийшло розуміння, що ірландці "згрубша" на гарнір, крім бульби, мало що мають - ні гречки ні риса я не бачив в жодному закладі. 50 грам віскі скрізь по 5 євро, пінта Гінеса - теж по 5 євро, хоча буває і дешевше. Середня вартість "Main Course" - 13-14 євро, і її повністю вистачає на хороший обід чи вечерю. З пивом і чайовими буде десь 20 євро.
Декілька фото з ресторанів:

Меню з ПортерХауса - місця, де я пив найсмачніше на моєму житті пиво, і їв найкращий стейк.

Там же. Я і нащяльніка.

Це вже інший, більш претензійний ресторан, в якому чуваки хавали якихось лобстерів, я ж був аскетично скромний :)

В багатьох ресторанах до страв подають воду в отаких смішних старомодних пляшках.

Пам"ятаю, в Задорнова був сюжет про те, як хтось в ресторані випив воду для миття рук після їжі. От, нарешті такий шанс мав і я, та вчасно згадав досвід попередників.

Прикольне досить дороге віскі з його упаковкою, яке ми спожили, так і не відчувши чим же воно краще за 5-річний Джемісон. Інакше, але чи краще... певно нам ще треба вчитись.

В Дубліні є чимало історичних пам"яток, які, нажаль, ми дивились на шляху до основної програми - відвідання заводів Гінес і Джемісон (супутники не виявили великої цікавості до історії і архітектури). Собор Святого Патрика невеличкий і зовсім не помпезний, але нажаль, всередину ми пройти не змогли - він був зачинений для туристів.

Собор збудований на честь Святого Патрика - покровителя Ірландії, і чомусь, Нігерії... Одним з настоятелів собору довгі роки був Джонатан Свіфт.

Симпатична брама поблизу собору Святого Патрика.

Після неймовірного величного собору в Йорку я очікував чогось більш вражаючого. Якось, якщо буде нагода, треба буде роздивитись його зсередини.

Дублінський замок також досить скромний, але симпатичний.

Церква на території замку:

В Дублінському Фінікс-парку, доречі, найбільшому парку Європи, знаходиться резиденція президента Ірландії. Парк був включений в наш список ЯБВБ (Я Би Відвідав Би), та ми не встигли. Натомість, відвідали урядові будинки, де працює уряд.

Екскурсія нічого не коштує, але заходи безпеки досить серйозні - фотографувати всередині заборонено, на вході всіх перевіряють металодетекторами (який чомусь спрацював на мій паспорт), а в кожному з кабінетів є охоронець. Доречі, багато вулиць міста названі іменами урядовців, портрети яких є тут. В т.ч. згадана вище вулиця О"Коннелл. Туристи відвідують кабінети прем"єр-міністра, кабінет для урядових нарад, і ще багато чого, тому під час ексурсії мене мучило питання - а що буде, якщо якийсь міністр захоче сьогодні попрацювати ? Заходиш ти в кабінет прем"єра, а він там сидить - в квейк шпиляє...

Ще декілька фото з Дубліна:

Ірландська мова у всій красі.

Люк для Юри. Вибач чувак, колонок я тут не бачив.

Вечірній центр. Таке враження, що всі ірландці ввечері виходять погуляти, і посидіти в численних ресторанах. Один місцевий розповідав, що зараз в них рецесія, і все життя сильно сповільнилось. Уявляю що було до сповільнення :)

Цей будинок у світлі ліхтаря виглядає неймовірно. Я потім повернувся, щоб сфотографувати його вдень - нічого хорошого не вийшло.

Ця корова лежить просто під офісно-торговим центром по дорозі на роботу. До чого вона там - загадка.

Абсолютно всі переходи зі світлофорами мають такий кнопарь. Натискаєш, і чекаєш, поки буде зелений. Ми не чекали і перебігали так, те саме робили місцеві.