І тут у вагон зайшов т.з. Чорний Бумер - місцевий артист лінійного відділу кульпросвєта на ділянці Львів-Мукачево. Від виду артисту в мене сталась істерика - важко описати враження від побаченого обличчя з ознаками божевілля з пакетом "Босс" на голові (сценічний образ). Давно я так не сміявся - він 100% заробив свою гривню - просто самородок.
Проїхавши таки не 2, не 3, а цілих 5 тунелів, висадились на ст. Воловець на перевалі. І далі - на Цицьку. На гору Цицьку, інші гори там не краще - Стій, Гимба, і т.і. Ось вона:
Підготовка до сходження. Я був вражений екіпіровкою деяких колег - спец. шкарпетки по 100+ гривень, куртки, черевики, бахіли, ножі, налобні ліхтарики, пальники, карбонові палки для ходіння за 150 баксів... :-) Навіть т.з. термобілизна, яка гріє, але не парить. Не то що я - як ходжу на роботу так і в карпати, а черевики взагалі в шефа позичив - типовий "матраснік". Ну нічо, для такої вилазки вистачить.
Початок сходження:
Привал. Іти було досить складно - з якоїсь причини вся дорога була буквально завалена деревами, не уявляю яка сила могла їх там стільки наламати. Воловецький метеорит ? Всі ці перепони доводилося обходити, добре що снігу небагато і видно що під ногами...
Колиба на схилі перед вершиною. Колись вона була для пастухів овець, а зараз нею користуються туристи. Дизайн ззовні і зсередини вельми невибагливий, Інтернету - нема :-( Зате в стелі є дзюрка як в чумі, через яку виходить дим. Від вітру можна врятуватися.
От тут і стало в нагоді сало, нажаль горілки не було. Попоївши, вирушили на вершину. У мені прокинувся дух переможця і я виліз туди перший, потім ледве відхекався. На вершині гори Цицька здоровезний хрест принесений гелікоптером, з самої вершини відкривається непоганий вид на довкілля.
Високогірна метеостанція і з нею якийсь малесенький вузол укртелекому, легенда каже що зміну на станцію возять раз на тиждень танком. Не перевіряв. Зліва від неї стара закинута сироварня.
Просто нереально гарне фото !!!
На вершині бажання випити горілки у деяких набуло нав"язливої форми, але горілки знову не було і кіоска на вершині - теж. Довелося вертатися сухими.
От і все - в поїзді трохи поспав і з теплого Закарпаття повернувся знову і холодний Львів. По дорозі додому на слизьких сходах, що завдяки погоді утворили одне і дуже слизьке ціле, впав прямо на спину з такою силою і швидкістю, ніби хтось з-під мене різко висмикнув землю. З півхвилини лежав, намагаючись прийти до тями і зрозуміти що це так струснулося в моїй голові, і чи все на місці. Потім потихеньку встав і пошкандибав додому, розмірковуючи як смішно було б полазити по зимових завалених деревами карпатах, а забитися на сходах біля власного будинку у Львові...
