Отже, кілька постів тому я став безробітним. Я б точно не шукав роботу місяці три, якби не війна, горизонт планування під час якої став коротшим ніж в метелика. Адже завтра можна отримати офер від держави, де дають одяг, безкоштовно харчують, а за хорошу роботу навіть дають відзнаки. Один недолік - повернення додому не гарантують. Тому - потрібна подушка.
Я не шукав роботу сімнадцять років. Це не жарт. В 2005
році я шукав роботу єдиний раз у житті - приїхав у Львів вранці, обійшов
за один день три фірми, і на момент завантаження у потяг мав три
пристойні офери. Процес тоді виглядав максимально просто - домовився на час, прийшов, поговорив від 30хв до години, в кінці тобі сказали чи
беруть тебе і скільки твоя зп. Непотрібно було навіть знати мову, на якій ти збирався писати код :) Тепер - все інакше. Всі стали матьорі,
обросли процесами, і тепер технічне інтервью в аутсорсі - це лише етап
між ейчер-інтервью і знайомством з кастомером, а офер - це ще одне окреме інтервью.
Окремий момент - ремоут. Пандемія і війна довели до того, що тепер для отримання роботи не потрібно фізично бачитись з роботодавцем навіть в момент знайомства і підписання офера. Все відбувається ремоутлі, і навіть техніку тобі привозить кур'єр. Куди цей світ котиться...