От і дійшли руки до відпочинку на славетному курорті Grande Apple Resort, що знаходиться біля славного містечка на Івано-Франківщині. Місто - трохи занедбане, але ще "може бути":
 |
| Оголошеннями заклеєно все підряд. Дерева, стовпи, стіни - все це на наших теренах - рекламні площі. |
 |
| Місцева Полтва. Люто смердить. |
 |
| Театр. |
 |
| Такого виду реклами я не бачив ніде і ніколи. |
 |
| Чомусь всяди крім Ощадбанку курс просто грабіжницький. Це в момент, коли долар у Львові приймали по 8.17! |
 |
| Музей писанки. |
 |
| В нас так - все може бути в жопі, але горісполком мусить блищати як в кота очі :-) |
 |
| Театр. |
 |
| Вражений виставою :-) |
Гранд Епле Резорт знаходиться близько центру містечка в тихому зеленому районі, що зустрічає вас щиро написом просто на дорозі:
Поселили швидко, в паспорт нічого не клав. Без виду на море, але зато є гаряча вода і чиста постіль. По вечорам десь близько пищать дівчата, що й нормально для гуртожитку якогось коледжу, де 99% студентів складає жіноче населення. Зайшов я в свій номер з трьома ліжками, перевдягнувся в шорти, і тут зрозумів чого тут бракує. Немає тут лише опалення. За годину я вдягнув джинси, светр, та куртку, а потім і шапку, випив 50 грам горілки, але все одно було холодно. І я вирішив лягти спати. Трохи полежавши, і відчувши як в мене стукають зуби, я змушений був встати і додати ще 100 плюс гарячий чай. Виглядав я в той момент отак:
Так і ліг спати, а оскільки було холодно, і не спалось, часу на філософські роздуми було чимало. Зокрема про те, які ми безпорадні і залежні від цивілізації, і як відсутність елементарних речей вибиває нас з колії. Після першої ночі я був реально наляканий, але на виправдання людства загалом і себе зокрема, мушу сказати, що під кінець проживання в Гранд Епл Резорт я непогано адаптувався, і навчився спати в холоді, харчуватись черствим хлібом з сиром і чаєм, і не чистити взуття...
Трохи фоток готелю:
Але ж ми не збираємось сидіти в готелі, коли довкола стільки цікавого! Ми вирушаємо на багаті села збирати яблука - на то ж він і Епл резорт!
 |
| Що мені подобається в цих місцях, так це "грабина" - живий пліт, який тут скрізь. І переважна - підстрижений, доглянутий, і досить гарний. Можливо, місцеві привезли цю традицію з європ, де працює певно півсела. |
 |
| За цим перевалом - Яремче. |
 |
| Отак вона і стоїть - з усіх боків підперта тичками - допоки не дійде рука господаря її обірвати. Доречі, місцеві володіють цікавою технікою зведення довжелезних драбин вгору. На власні очі бачив, як драбину довжиною до 10м сусід ніс сам. Хто пробував переносити так щось довге - знає, що найменше відхилення по вертикалі - і драбина завалить вас. Однак не місцевого вуйка, який майстерно переніс драбину до іншого дерева. |
 |
| Череп коня Віщого Олега. |
 |
| "Не треба", є Інтернет. Дивлячись на цю сумну картину, я згадав, як висіли ми на паркані, виглядаючи поштарку, що ходила в село двічі на тиждень, і часом приносила такі бажані і рідні листи від мами. Як ганяли з поштової скриньки щипавок, і відкривали скриньку по 10 разів на день в надії знайти там щось з дому. На той час це був єдиний зв"язок села з "великою землею"... |
 |
| Околиця села. Тут на невеликій території ми знайшли кілька слідів бандерівських бункерів. Від них вже майже нічого не лишилось, та старі місцеві досі бояться - "працює агентура". В воєнні і повоєнні роки спротив тут не припинявся до 1953-1955рр, про що ще пам"ятають родини численних виселених в Сибір і знищених селян. Фотографій цих місць не публікую, хоч впізнати місцевість на них абсолютно неможливо. Ох і залякали ж місцевий люд в свій час... |
 |
| Іванчині володіння. Знав би я, що беру панянку з таким приданим коли одружувався :-) |
 |
| Високий-превисокий дуб! |
В одній з сільських хат доля звела мене з Василем - сорокарічним вуйком, що пригощав мене салом з "домашнім коньяком" (пофарбована самогонка), від якого мене качало півдня. Від важкої праці на руках вуйка не було по-моєму половини пальців, а деякі були якось дивно загнуті - мало не під 90 градусів в зворотній від долоні бік. Коли він почав допомагати мені забивати ящики з яблуками, я зрозумів в чому може бути причина - він з таким завзяттям (і то добряче хильнувши) гамселив молотком по ящику просто в міліметрах від своїх пальців-мутантів, що я боявся не лише за його пальці, а й за свої ноги в жорстких черевиках, що були поруч ящика.
Ось і зібрані всі яблука, завершені всі справи, і ми з огромними тлумаками, схожі на циган, вирушаємо на вокзал. Ми добре попрацювали, і Гранд Епл Резорт був прихильний до нас. До нових зустрічей.
