Про олів"є

Зайка натомилась,
ковдрою накрилась,
відбивні й салати
цілу ніч їй снились...

Новий Рік має бути мегацікавим - Іванка спить, намахавшись на кухні і прибиранні, я майже сплю, а теща, Ольга Євгеніївна - Вона працює !
Вже 9-та вечора, а в тещі на столі здоровезна купа відбивних у черзі - лежать собі на столі, киснуть, чекають коли бідна жінка їх посмажить. З"їсти таку кількість відбивних не до снаги, мабуть, і цілому будинку, не те що нам. В очах у тещі не видно жодного натяку на свято - зранку вона ще не присіла, от тілько-но закінчила з салатами. Салати мають бути неодмінно декількох видів, і обов"язково стільки, щоб усім-усім вистачило, і перевистачило, бо ж їсти їх все одно ніхто не буде, про що кожній господині відомо не гірше, ніж мені. Відсотків 50-60 всього вєлікалєпія піде навіть не в унітаз, а просто в смітник.
Однак ми не вдаримо обличчям в бруд - будемо шинкувати, смажити, заливати, прибирати хату так, ніби це останній день, а завтра на Землі зникнуть уси віники и ганчірки. І о 23-й годині, вимивши нарешті руки, матимемо лише одне бажання - лягти і вирівняти спину, в яку Новий Рік ніби забив кілок...

А ви готові до Нового Року ??

Моя боротьба >>

Вчора, глупої ночі, десь так в 00:45, було встановлено замок на наш будинок. Крапка.

Бізнес по-українськи

Почнемо з прикладів. Дві історії з життя, обидві стосуються однієї теми - приведення до ладу вхідної брами в будинок. Домовився я з майстром - класний такий розумний хлопець з місцевим колоритом. Довго-довго консультувались, і нарешті одного вечора він дзвонить і каже - мені потрібен завдаток на матеріали - давай гроші, завтра все куплю, післязавтра - все зроблю.

- А як Вам гроші передати ? 

- Та я до Вас заїду, то не проблема.

- Але ж вже трохи пізно, вже 9-та вечора, Вам буде зручно ?

- Так, ноу проблем.

- Ну ок, чекаю.

Чекав 2 години, не лягав спати, думаю - може щось сталось з чоловіком. Набираю, чую здивований голос:

- Так ?

- Ігор, Ви де ?

- Вдома. (!!!)

- Ви до мене не приїдете ? Ми ж домовлялись ?!

- А, та Ви знаєте, я вирішив сьогодні не їхати (!!!). Може якось завтра ?

        Минув рік. І ми вирішили поставити кодовий замок на під"їзд. Підрядник Діма справив дуже хороше враження - акуратно відповідав на дзвінки, відзвонював, приходив, акуратно взяв завдаток, і на ранок пообіцяв прийти і все зробити. Я, як управдом-початківець, чекаю монтажників до 9:30, потім дзвоню, а в атвєт тішина ! Дзвонив раз 20, в обід Діма телефон відключив. Ну, думаю - вчора було Андрія - певно десь ригає, не буду турбувати. Знаю - цей процес вимагає концентрації і самовіддачі , тут вже не до дзвінків. Хоча сам я, маючи деякий досвід абільних вазліяній, слабо уявляю як можна так напитись, щоб не бути гідним взяти трубку.

         В районі 5-ї вечора Діма, прочистивши очевидно організм, передзвонив сам. Промямливши якісь невнятні напіввибачення, він сказав, що завтра вранці буде вже стопудняк.

            Сьогодні в 9:30 я набрав Діму, з надією почути коли ж вони нарешті прибудуть, і відпустять мене на роботу. А трубку-то ніхто не бере !! Другий, третій,... з 5-го разу я почув "Я передзвоню", і ще через хвилин 20 передзвонив не він, а інший чувак, який знову пообіцяв прибути за годину. Ясно, що знову жодних натяків на вибачення я не почув.

А тепер трохи теорії. Теорії безвідповідальності і роздовбайства - двох людських якостей, які, за моїми спостереженнями, на наших теренах цвітуть буйним цвітом. Ніколи цього не розумів. Ну невже важко набрати 7 цифр, і попередити про зміну планів ??? Дуже просто, і нічого не коштує ні в часі ні в грошах, та з якоїсь причини дуже багато людей не вважають це за потрібне. Можливо тому, що їм пос...ти на інших, їхній час, нерви, і почуття...

Польська віза, продовження

На чому це я спинився ? Ах да, на тому, що вирішив скористатись допомогою колл-центру, і подзвонив на телефон, який вказаний на сайті консульства. Якась підозріло ввічлива і терпляча "телефоністка" Софія порадувала мене тим, що анкету я зареєстрував не там де треба, і тому її треба перереєструвати. Йопть... Але є вихід - вона може зареєструвати мене сама, в телефонному режимі. 

- Я Вас зареєструю на Садову, 2а, добре ?

- Звичайно, реєструйте !

Зареєструвала. Найбільше мене потішило, що наші готові анкети "заканають", що і було метою дзвінка.

Похваливши той кінець дроту за янгольський терпець, заспокоївся і став чекати на день подачі.

Потрапивши у візовий центр на вулиці Садовій, я спочатку не повірив, що таке буває, та ще й у Львові. У величезному  новому приміщенні було заледве 15-20 відвідувачів, мало не біля кожного з яких був помічник у формі, якому неписьменні прохачі віз грали мозок дурними питаннями по анкеті. Сім з десяти віконечок були вільні, тож з отриманим номерком я одразу почимчикував до потрібного.

Тут нас знову чекав сюрприз. Не по-українськи ввічлива дівчина за склом відправила нас перезаповнювати анкети, бо мої, бачте, для консулята, а їхні - інакші ! Анкети на отримання однієї візи тією ж самою особою - різні, і суттєво різні.

В процесі заповнення ми безжально використовували коректор для виправлення численних помилок, і в результаті анкети вийшли дещо потаскані, але, сподіваюсь, правильні. Знову ж таки, обслуговували нас по першому розряду, за що дівчата отримали свою порцію подяки.
Нарешті всі документи були здані, і нас відправили в касу, і тут я зрозумів,  чому тут всі такі ввічливі - за послуги візового центру в підсумку ми переплатили 650 грн :-)
Ми подякували, і пішли геть.

Ніщо не дається нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість.

Мандрівки і візи

Цей пост більше пасував би до сайту За...ло, але для історії краще його запостити на блог.

Наскільки я люблю мандрувати, настільки ж ненавиджу процес оформлення віз. Таке враження, що консуляти спеціально таким чином виписують правила на своїх сайтах, щоб людям було важче розібратись. Де приклади заповнень з розписаними по пунктам варіантами ? Де FAQs ?? Людоньки, цю велику штуку придумали давно, і світ активно нею сі користує ! Тисячі людей мають одні й ті самі проблеми при заповненні цих йо...их численних папірців, але консулят ніколи не викладе типові питання і відповіді на них, та не покаже на сайті банальний приклад заповнення анкет. Чому ?? Можливо, тому, що посередикам і працівникам колл-центрів при консулятах треба якось жити ? Кожного разу при кожній візі  має бути якийсь ганч - в Англії божевільна анкета на 100+ питань, яка заповнюється по 2 дні, і не наробити помилок в якій дуже важко. Плюс переклади документів, і неймовірна кількість інших папірців всіх марок і систем. В Італії анкета українською, яку не можна заповнювати українською, про що ніде не написано !

Думав, що хоч в Польщу буде простіше, і дійсно - заходиш на сайт, і хоч пояснень знову майже нема, і прикладів заповнення теж, так-сяк, трохи погугливши - розібратись можна. В меню свього два пункти - "заповнити анкету" і "зареєструвати анкету". 

Йдемо в "Заповнення", там читаємо, що анкету після заповнення необхідно зареєструвати - для призначення зустрічі. Як - не написано, але заповню і мабуть буде ясно.

Заповнення першої анкети мене надихнуло - година і все готово. Після британської анкети мене шенгенською не налякаєш. Перевіряємо, сабмітимо - пабєда !

"Вітаємо Вас, номер Вашої анкети: 222322322". "Скачати".

Качаємо, відкривається ПДФка, друкую, і задоволений результатами двогодинної праці складаю все у файлик. 

Таакс, тепер треба зареєструвати. Для цього є другий пункт (див вище), який веде от сюди:

Тут написаний інший процес - спочатку реєструємо, а потім заповнюємо, але ж не може бути все так тупо ?? В мене ж навіть номер є !

Вводимо капчу, йдемо далі, і тут нам ввічливо пропонують заповнити ті самі анкети... заново !!!

"Йоб вашу мать. Піі Пі Піііі Пііпіпіпіпі" "Ви не праві" - сказав я декілька разів вголос, і зрозумів, що зареєструвати заповнену анкету я не зможу ! Її треба заповнити тут ще раз.

Спочатку я думав, що то я один такий дебіл, але дзвінок другу, який щойно проходив той самий процес, мене дещо заспокоїв - він теж на граблі наступав, правда на інші, але такі ж гострі.

Замахали !!!

Моя боротьба

Нарешті сталось те, що спонукало мешканців будинку зачухатись, і зрозуміти необхідність закрити будинок від небажаних візитерів. По-перше, перестала пересихати калюжа під дверима внизу, що давно не подобалось власниці двері, але з тим всі (крім мене) звиклись, і вибити під це діло гроші на замки ніякої можливості вже не було. Шприци, знайдені на деяких сходових клітках, мали куди більший ефект, але про наркоманів швидко забули, а шприци швидко прибрали, хоч я і встиг їх сфотографувати.

Три тижні підряд я спілкувався з сусідами, просячи підтримки у справі встановлення відеокамери на першому поверсі (рівно година роботи). Адже відомо, що наркомани і будинкові сцикуни жах як не люблять фотографуватись.  Нічого. Всім було байдуже.

Недаремно кажуть - "стукайте і відкриють" - небо таки зглянулось на мої зусилля, і вирішило нарешті втрутитись, наславши крадіїв  на одну з квартир під"їзду. 

Ввах, який був ефект - купа міліції і понівечені двері справили неабияке враження, і вчора ми вперше заколядували, і перелякані мешканці навіть на посилали нас н...й в ЖЕК, а деякі навіть дякували, що ми за це взялись.

Цікаво - коли люди побачили загрозу особисто своєму майну, а не якомусь там будинку, який на балансі в ЖЕКа, вони перелякались, і згодились віддати гроші, щоб їх захистили. Навіть деяку ініціативу проявили, хоча пасивність наших людей зазвичай просто шокує.

Тому напевне в нас скрізь така пічаль - мешканці будинку не відчувають, що це ЇХ будинок, львів"яни - що це ЇХ місто, громадяни - що це ЇХ країна, і т.д. Все, що в мене за порогом - не моє. Там можна гадити. Ба навіть треба, бо не додому ж то нести...