Давно і твердо сидить в голові думка про те, що у дітей відсутня свідомість. Намагатися в чомусь їх переконати, чи щось пояснити з точки зору загальнолюдських понять і цінностей - це така ж марна справа, як сидіти і пояснювати коте, що сцяти в пантофлі недобре, бо смердітимуть. Тобто свідомість це те, чого в дітей схоже нема в принципі. Розум, хитрість, логіка - оооо, це все є з надлишком, але свідомості - немає й сліду. Можливо, я неправильним словом це називаю, але той, хто приймає участь у вихованні дітей, мене неодмінно зрозуміє.
А зараз - конкретика, куди ж без неї. Наприклад, хтось пробував дитині пояснити, що тато настільки стомився з нею "бавитись", що скоро просто впаде з ніг. Якщо так, то колега по цеху розуміє трагізм ситуації - пояснити це нереально. Та ну, така проста річ ?? А Ви спробуйте ! Спробуйте пояснити малому кровососу, що ти погано себе почуваєш, і тому бавитись не будеш. Найімовірніше, ти не доб"єшся жодного граму співчуття і розуміння, як би тебе не ковбасило. В кращому разі в тебе спрацює своєрідний запобіжник, і ти малечу "пошлеш" і тупо ляжеш спати, а в гіршому це спричинить істерику. А якби в малечі було достатньо сили, ти б напевне загинув в процесі гри - з тобою б бавились як кицька із мишкою поки в мишки не стало б серце.
Йдемо далі - ти просиш нащадка лягти спати раніше, бо дуже стомився. Так от, всі ці розмови про те, як вам хочеться спати бо заєбала робота і безкінечні ігри, справляють на дітей не більше враження, ніж на голуба оголошення на вікні "Шановні голуби, будь ласка перестаньте срати мені на підвіконня, бо некрасіво". Та їм це просто не осягнути ніяк і ніколи. Їм по барабану, що там у вас не так, тому що в них не розвинена свідомість, що явно або так задумано і має бути, або в цьому якийсь дуже прикрий баг мірозданія. То все було б не так і страшно, якби місце нерозвиненої свідомості не займало здоровезне шило в дитячій сраці, яке (через відсутність свідомості) часом так боляче відгукується в сраці і головах їхніх батьків. Якби вона не ходила в садок, я б просто йобнувся за тиждень-два, і мене б завезли у правильне місце на реабілітацію.
Наостанок - ілюстрація з життя.
- Тато, я хочу щоб мама померла.
- Щоо ??
- Я тоді зможу не спати вночі.
І це сказала дитина, яка ще вчора плакала, бо не хоче, щоб я помирав коли буду старий...
