Евакуація

Подорож додому була доволі веселою. Почалося одразу на реєстрації на рейс у Сан Франциско. Секьюріті здалося що моя забинтована нога являє собою неабияку загрозу безпеці американських авіаліній і мені приділили велику увагу - обшукали руками і всякими пристроями/детекторами, перетрусили мої речі. Бачу - на ленті для ручного багажу їде якийсь паспорт і всім заважає - його викидають, потім піднімають, потім зникає... Стає смішно, вирішую перевірити де мій, і тут розумію що це він і є. Рук не вистачало через милиці, і я лишив документи на ленті, а сам пішов через рамку металодетектору. Хотів побігти пошукати - а не можна, не пускають. Паспорт знайшов працівник секьюріті, квиток я сам побачив на підлозі - повернули. Перелякався тоді не на жарт, не уявляю що б я робив без паспорта в Штатах.

В літаку летіти 10 годин - дуже нудно і чесно кажучи досить страшно - все гуде, час від часу літак трусить турбулентність, і в цей час мені завжди здається що це мій останній польот, висота 11 км, а під нами Атлантика. Не допомагають ні їжа ні кіно. Лише вино, і то тимчасово бо його мало дають. Тверезим так далеко літати нікому не раджу. В туалет стрибаю на одній нозі - милиці стюардеса забрала з міркувань безпеки. Обіцяла повернути після зльоту і забула...

Амстердам, аеропорт Schipol - тут мене знову обшукують, правда до американських колег тут їм далеко. 2.5 години до Києва після 10 годин здаються миттю, хоча теж досить неприємною. Літак менше, турбулентність качає його більше. Нарешті Бориспіль. За столичний аеропорт стає соромно - смердючий толчок міжнародного терміналу, непривітний персонал, одним словом - welcome to Ukraine. Народ вишикувався біля багажної ленти, але після появи декількох чемоданів з"явився якийсь зовсім зелений пацан і з явним задоволенням повідомив що на сьогодні сумки закінчилися - більше не буде, в Амстердамі не завантажили 90 місць багажу. Вся черга, проклинаючи аерофлот, дружно переходить до Lost & Found. Особливо багато галасу було від групи молодих одеситів - вони сварилися з персоналом і між собою, вимагали представника КЛМу і затримати літак на Одесу. Останньою краплею в баняку їхнього терпіння стали бланки заяв українською мовою. Це їх обурило не на жарт - ну дійсно - дикість якась - в Україні бланки українською друкують ! Лежу на багажній ленті, в черзі стояти не можу. Починаю розуміти, що це на краще - я б цей наплечник сам до Львова не допер би, а тепер його мені додому привезуть. Черга - так все одно десь кантуватися до сьомої, яка різниця де. Після третьої години лежання на багажній ленті я наважився - став перед чергою і попросив пропустити вперед. Аргументів у мене було більш ніж досить - лечу здалека, літак додому за годину, крім тогосвоїм зовнішнім виглядом я викликАв співчуття - милиці, одна нога загіпсована, морда як в людини що не спала добу, футболка "Ironport - Fixing Email"... І от така людина стоїть і канючить щоб пропустили без черги - хіба що в Бармалея серце не здригнеться. Пропустили, оформив заяву і побіг на літак. Щоб дістатися внутрішнього терміналу потрібно вийти на вулицю, крім того він ретельно захований і покажчиків на нього я не бачив. Для людини на милицяхце серйозна відстань. Йду і чую оголошення - реєстрація на Львів закінчилась. Я побіг так що не всякий так без милиць може. Встиг, по трапу довелося застрибувати в літак, але це вже дрібниці. Година і вдома ! Ліфту немає, а тут ще сусід в запої намагався допомогти - він якраз повз на 4-х по сходам під час мого сходження на 4-й поверх. Левде відбився, а то б не писати мені цього зараз...

Нарешті вершина, 4-й поверх ! Кінець подорожі...

P.S.

Багаж довезли через 2 дні. Звідти вичистили все що можна - лишили тільки одяг. Навіть шоколадні цукерки вкрали, звичайні лишили. Одним словом, "Всьо что нажито нєпосільним трудом - всьо же пагібло..."

Emergency

Гуляючи в MuirWoods я сильно підвернув ногу, так що ввечері довелося їхати в американське Emergency.

Всередині все дуже чисто і гарно, всі дуже привітні. Зайшов до приймальні, там сидить мексиканська бабця. Купа запитань - де був, що сталося, прізвище, особисті дані, стать, ріст/вага. З нею вийшло прикре непорозуміння - мій український акцент виявився несумісним з її мексиканськими вухами, тому врешті решт її терпець увірвався і вона спитала:
- Звідки Ви, на якій мові Ви розмовляєте ??
- Україна
- Ясно ! Вііктоор ! Тут пацієнт з України, підійди
Приходить дядько і до мене російською:
- Что случілось ?
Добре що я не є расовий галичанин, а то б не оминути Штатам ноти протесту з приводу почутої у США російської мови.
Після розмови з одеситом (переважно він ставив ті самі питання що й бабця), і перерахунку моїх параметрів у фути/фунти мене попросили вийти і чекати. Чекаю, кличуть
- Koval !
Захожу, тепер мене починають вводити в комп"ютер. Знову ті самі питання, знову повторюю ті самі відповіді, питаються про мої релігійні орієнтації і т.і. Знову тре вийти і знову чекати.
- Koval !
Захожу, цього разу лікар інший, знову розпитується що сталося - вже третій раз. Мене знову лишають самого. Знову нескучно, за перегородкою тьотка з прибалтики. Понаїхало туди наших - хоч греблю гати.
Приходить третій лікар. Блін, скільки ж їх тут є... Традиційні питання і вердикт - на рентген ! Везуть вперед ногами коридорами лікарні, все від стін до обладнання в ідеальному стані. Везуть назад, ще через хвилин 10 з"являється другий лікар -
- Yes, it's broken !
Прекрасно, нога зламана. Накладають шину, дають візитку лікаря до якого треба звернутися в понеділок, і після короткого курсу ходіння на милицях у виконання медсестри, відпускають додому.

Потім був візит до приватної клиніки лікаря, який займається foot and ankle - спеціальний лікар по стопам ніг :-) Дуже йому вдячний - він продав мені за 20 баксів кульок для моєї ноги для ізоляції її під час душу. А ще подивився і порекомендував їхати лікуватися в Україну - в них в таких випадках роблять операцію - ставлять якусь спицю, а з нею в літак не можна через перепади тиску.
Після тижня у Штатах на милицях вирішили евакуювати мене додому для лікування.

Silicon Valley

П"ятниця - поїздка в силіконову долину. Як я зрозумів, її серце знаходиться в Сан Хосе - півгодини їзди від Сан Бруно де живемо ми.
Від гучних імен просто розбігаються очі. Cisco, Transcend, Nokia, McAfee, Synopsys, Sun, Webex, Juniper - не встигаєш крутити головою, такої щільності офісів всесвітньо відомих компаній думаю немає ніде в світі. Всі як один офіси по нашим міркам просто гігантські, виглядають дуже гарно і футуристично. Великі компанії займають цілі квартали, а то і більше. В"їжжаємо на територію Cisco. Територія просто гігантська - в компанії працюють біля 55 тис людей, вони займають цілі квартали, це десятки і десятки огромних будинків. На фото корпус №21. Я не знаю чому ми попрямували одразу туди, але підозрюю тому що там ідальня :-)















Оскільки ми тепер працюємо на неї, маємо можливість пройти всередину. Система допусків на поверхи, в ліфти і приміщення така ж як скрізь - бейджи. Нам двом як гостям після довгої процедури реєстрації (ніяк не даються їм наші імена) видали дві наклейки (на фото). Куди клеїти не сказали. На ранок наступного дня на наклейках проступив напис "Expired".















Всередині ми не дуже роздивлялися - не було часу, та й незручно якось. Пішли поїсти. Ніколи в житті не думав що потраплю в офіс Циско, ну а що буду там банально жерти не наснилося б мені навіть у страшному сні. Ось так виглядає їх ідальня. Безкоштовно не годують, більше того - приймають тільки готівку. Прикольно було бачити як наші шефи стріляють по баксу один в одного бо не вистачає на вершки до кави Євгену Михайловичу. That was really funny... В Штатах розрахунок готівкою ще більша рідкість ніж в нас розрахунок карткою. Хоча айті-компанії можна пробачити - не доросли ще люди морально до такого прогресу. Страви дуже різноманітні. Насправді це просто огромних розмірів кафе з багатьма кухнями - тут тобі і остогидлі моєму шлунку сендвічі з повидлом і китайська їжа і чорт знає ще яка, але з голоду тут точно не помреш. Ось фото їдальні:
















Встигли-таки зробити фото частини офісу, схоже що в них як і стрізь, кубрична система - кожен має свій кубрик.















Фонтан перед входом в корпус №21 Циско.















Фотографія зроблена з машини, але якщо підписати то стане зрозуміло, що це центральний офіс Yahoo !















Після Циско ми попрямували в Гугль, який не тільки www.google.com, але й вважається найкомфортнішою айті-компанією світу. Про життя тамтешніх працівників ходять легенди, кажуть що там програмістів тільки що в дупу не цілують. Оскільки подруга одного з колег там працює, він взяв нас показати гугль зсередини. Кампус Гугля також величезний, на дворі біля центрального офісу стоїть купа фрішних велосипедів (для львів"ян - велосипед це ровер:-)) , є ще якісь самокати на моторчиках, типу скутерів.
Проходимо на територію, робимо пару фото... Доречі, на фото зліва направо: Юра з Логіки, Джон Форсайт з айронпорта - бойфренд гьолфренда що працює на Гуглі, Джон Домані - наш начальник на айронпорті.















Юра затримався зробити пару фото, ми пішли вперед. Оглядаюся, біля Юри якийсь пацан на ровері стоїть і щось йому по-своєму талдичить. Ну, думаю - оце компанія - дійсно friendly - не встигли зайти, зараз нам цей програміст весь кампус покаже і по кашкету поодарує. Не подарував. Ми ніяк не могли зрозуміти що він від нас хоче поки не побачили ледь помітну нашивку "Security". Короче замість кашкетів і екукурсій він нас звідтамти просто погнав, чим зіпсував враження від Гугля. Довелося сфотографуватися біля найбільшого знаку компанії.














"Ми пісалі, ми пісалі,
наши пальчікі усталі,
а тєпєрь ми атдахньом,
і апять пісать начньом..."

Beeper

В ресторанах великої площі, або там де треба чекати на звільнення столика, є цікава система - біпер. На руки кожному хто чекає видають біпер. Деякі схожі на пульт від телевізора, деякі взагалі прозорі і можна бачити кондюки і дроти всередині. І от ця штука починає переможно верещати коли прийшла твоя черга поїсти, хоча краще щоб годували одразу. Дуже зручно. Фото опублікую пізніше

Найбільш оригінальний вказівник на сортир, що я бачив у житті :-)

Пиво

Потім ми потрапили в ресторан де варять своє пиво. Воно просто безподобне, хоч і не можу назвати себе знавцем. Те що видно на знімку - це так званий beer-sample - дегустація перед вибором пива. Не безкоштовно нажаль, але все одно прикольно. Потім замовили огромний графін місцевого живого пива - дуже класне. А от равіолі хоч і було смачним, але його було мало :-( Правда це компенсувалося розмірами тарілки на якій його подали - на ній сміливо можна розмістити з десяток таких порцій.

Алькатрас

Знімок звичайно не дуже, але якщо включити уяву і розігнати нею постійний туман, то можна побачити острів, на якому знаходиться знаменита колишня в"язниця, а нині музей Алькатрас.

Ігор з Чернівців з Юрою на фоні Тадж Махалу

Місцевий Тадж Махал

Для себе я це одразу назвав це ТаджМахалом. Мабуть найбільше що вразило мене в Сан Франциско це т.з. блін, забув це слово, щось схоже на тераріум... або серпентарій... Експоляторій якийсь... я так і знав що забуду. Короче єдине погане що там є це назва - треба б спростити для албанців. Прекрасне місце - просто немає слів. Призначення цих споруд для мене невідоме. Концертний зал, парк... Надзвичайно гарне місце.

Сан Франциско

Сьогодні завдяки Ігорю з Чернівців, що працює на айронпорті, мали класну екскурсію по Сан Франциско. Цікаво і не схоже ні на що що я бачив дотепер. Про масштаби архітектурних форм я вже писав. По місту ходить т.з. cable car - ніколи в житті не бачив нічого подібного. Трамвай як трамвай, але спосіб переміщення... Він йде по рейкам, між рейками проходить глибока щілина, в якій проходить сталевий шнур, він цю таратайку і тягне. Типу фунікулера, але шнур під землею, а не зверху. Покататися не вийшло. Друге враження (не по пріоритетам, а по порядку в часі) - найкривіша вулиця на світі. Дотепер я був впевнений що тут першість належить Львову бо досі там іноді гублюся. Але виявляється що це в Сан Франциско. Справа в тому що місцевість тут дуже нерівна - дороги є з таким нахилом що, здається, їдеш вертикально вверх. Ніде такого не бачив. Ми їздили на БМВ Х5 - дуже прикольно. А вулиця тому найкривіша, що нахил дуже великий і вулиця зроблена в вигляді гірського серпантину. Довкола квіти і розкішні будинки. Краса... На знімку - найкривіша вулиця зверху.

Super-food

Ви коли-небудь пробували м"ясо з вишневим джемом ? Якщо ні, то вам у Каліфорнію, можу порадити де придбати. Відчуття незабутні. Хіба що ще б троха меду туди, ну і оселедця. Називається вся ця бяка Турецький сендвіч. Шкода не маю фото.